Кайдашева сім'я

Тонкi пружки його блiдого лиця з тонкими губами мали в собi щось неласкаве. Гострi темнi очi були нiби сердитi.

Лаврiнове молоде довгасте лице було рум’яне. Веселi синi, як небо, очi свiтились привiтно й ласкаво. Тонкi брови, русявi дрiбнi кучерi на головi, тонкий нiс, рум’янi губи – все подихало молодою парубочою красою. Вiн був схожий з виду на матiр.

Лаврiн проворно совав заступом по землi. Карпо ледве володав руками, морщив лоба, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа. Веселому, жартовливому меншому братовi хотiлось говорити; старший знехотя кидав йому по кiлька слiв.

– Карпе! – промовив Лаврiн. – А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

– Посватаю, кого трапиться, – знехотя обiзвався Карпо.

– Сватай, Карпе, Палажку. Кращоi од Палажки нема на всi Семигори.

– То сватай, як тобi треба, – сказав Карпо.

– Якби на мене, то я б сватав Палажку, – сказав Лаврiн. – В Палажки брови, як шнурочки; моргне, нiби вогнем сипне.

Одна брова варта вола, другiй бровi й цiни нема. А що вже гарна! Як намальована!

– Коли в Палажки очi витрiшкуватi, як у жаби, а стан кривий, як у баби.

– То сватай Хiврю. Хiвря доладна, як писанка.

– І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступi горох товче, а як говорить, то носом свистить.

– То сватай Вiвдю. Чим же Вiвдя негарна? Говорить тонiсiнько, мов сопiлка грае, а тиха, як ягниця.

– Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дiвчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, – сказав Карпо.

– То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся, – сказав Лаврiн.

– Коли в Химки очi, як у сови, а своiм кирпатим носом вона чуе, як у небi млинцi печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такi викрутаси виробляе…

Карпо прикинув таке слiвце, що батько перестав стругати i почав прислухаться. Вiн глянув на синiв через хворостяну стiну. Сини стояли без дiла й базiкали, поспиравшись на заступи. Кайдаш скочив з ослона й вибiг з стругом у руцi з повiтки.

Старий Омелько був дуже богомольний, ходив до церкви щонедiлi не тiльки на службу, а навiть на вечерню, говiв два рази на рiк, горнувся до духовенства, любив молитись i постить; вiн понедiлкував i постив дванадцять п’ятниць на рiк, перед декотрими празниками. Того дня припадала п’ятниця перед паликопою, котрого народ дуже поважае. Кайдаш не iв од самого ранку; вiн вiрив, що хто буде постить у ту п’ятницю, той не буде в водi потопати.