Кайдашева сім'я

– Господи! чи в вас Бога нема в серцi, що ви в таку святу п’ятницю паскудите язики? Чи вам не треба помирать, чи ви не соромитесь святого сонечка на небi? Якого це бiсового батька ви стоiте, згорнувши руки, дiла не робите, та тiльки язиками чорт зна що верзете! – крикнув Кайдаш i почав присiкуватись до синiв та махать стругом перед самим Карповим носом. Старий був нервний i сердитий, та ще бiльше сердився од того, що в його од самого ранку й рiсочки не було в ротi.

– Тату! – сказав гордо Карпо. – Ви покинули майструвати, а ми вам нiчого не кажемо.

Старого неначе хто вщипнув. Вiн заговорив дрiбно й сердито, наговорив синам сiм мiшкiв гречаноi вовни, невважаючи на святу п’ятницю, та й пiшов у повiтку. Сини почали знов розмовлять.

– Коли я буду вибирать собi дiвчину, то вiзьму гарну, як квiточка, червону, як калина в лузi, а тиху, як тихе лiто, – сказав веселий Лаврiн.

– Менi аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасiвку, – сказав Карпо.

– То бери Мотрю, Довбишеву старшу донку.

Мотря й гарна, й трохи бриклива, i в неi й серце з перцем, – сказав Лаврiн.

Лаврiновi слова запали Карповi в душу. Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечко од його, пiд зеленою яблунею, i дивилась на його своiми темними маленькими, як терен, очима. Вiн неначе бачив, як пашiло ii лице з рум’янцем на всю щоку, як бiлiли ii дрiбнi зуби мiж тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ i не зводив очей з того мiсця пiд яблунею, де вiн нiби вглядiв свою гарячу мрiю в червоних кiсниках на головi, в червоному намистi з дукачем.

– Карпе! Чого це ти витрiщив очi на яблуню, наче корова на новi ворота? – спитав Лаврiн.

Карпо нiби не чув його слiв та все дивився суворими очима на зелене гiлля. Хотiв вiн прогнать з-перед очей ту мрiю, а мрiя все стояла й манила його.

Сонце почало повертать на вечiрнiй пруг. Кайдашиха вийшла з хати i прикрила очi долонею. Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рiвна, з довгастим лицем, з сiрими очима, з тонкими губами та блiдим лицем.

Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворi, у пана, куди ii взяли дiвкою. Вона вмiла дуже добре куховарить i ще й тепер ii брали до панiв та до попiв за куховарку на весiлля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панiв i набралась од iх трохи панства. До неi прилипла якась облесливiсть в розмовi й повага до панiв. Вона любила цiлувать iх в руки, кланятись, пiдсолоджувала свою розмову з ними.