Кайдашева сім'я

Але Мотря була не з такiвських, щоб комусь покорятись.

Другого дня Кайдашиха знов збудила рано невiстку, а сама вкрилась з головою на печi й заохала. Мотря вже не йняла вiри тому оханню. Вона зварила обiд, замiсила дiжу. Роботи було багато. Невiстка вешталась, наче муха в окропi, скрiзь встигала, а свекруха, вставши з печi, тiльки хату вимела, ще й смiття покинула зараз за порогом. Мотря вже сердито поглядала на свекруху й насилу здержувала свого язика. Виплескала вона хлiб, посаджала в пiч i подала на стiл обiд.

– Недобрий, дочко, сьогоднi зварила борщ. Мабуть, i сьогоднi сало збiгло, – сказала Кайдашиха.

– Бо ви, мамо, не дуже помагали менi варити, а в мене не десять рук, а тiльки двi, – одрiзала Мотря. – Хто видав так говорить матерi! – сказала Кайдашиха навчаючим голосом. – Коли не вмiеш гаразд, то треба вчитись. І я не вмiла, але пани вивчили мене на економii.

– Я, хвалить Бога, панщини не робила й у панiв не вчилась, – знов одрубала Мотря.

Кайдашиха замовкла й прикусила язика. Вона догадалась, що Мотря не змовчуватиме.

Настала субота. Роботи було ще бiльше. Кайдашиха тiльки хату замела та й сiла собi коло вiкна старi орочки латать. Мотря пiдмазала стiни, обмазала стiни, обмазала комин, грубу, припiчок. Кайдашиха прийшла до комина, заклала руки за спину, нахилила голову до комина i роздивлялась, чи добре невiстка помазала.

– Помаж, моя дитино, комин ще раз. Як мажеш, то не крути дуже вiхтем, а так, мое серденько, дрiбненько та дрiбненько перше вподовж, а потiм упоперек, отак, отак, отак! А то, бач, скрiзь вiхтi знать, – сказала Кайдашиха Мотря глянула на комин, а комин був добре обмазаний i тiльки де-не-де було знать вiхоть.

– Матерi, було, все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить, – несмiливо обiзвалась невiстка.

– Я, серце, бувала в свiтах i знаю, як що робиться. Я, було, як мажу панськi покоi, то неначе вималюю. А ти, серденько, як будеш мене слухати та будеш пильнувать, то й собi навчишся, – сказала Кайдашиха та й знов сiла коло вiкна шити, ще й пiснi затягла.

– Чи ти, стара, здурiла на старiсть, чи що? – обiзвався Кайдаш. – Сьогоднi субота, а вона пiснi затягла.

Кайдашиха замовкла, iй було сором перед невiсткою.

Минув тиждень. Кайдашиха перестала звати серденьком i вже орудувала нею, наче наймичкою. Вона просто загадувала iй робити роботу, третього тижня вже почала на невiстку кричать, а далi й докоряти.