Кайдашева сім'я

– Геть, одчепися од мене, бо мати лаятиме, що я й досi припiчка не пiдвела, – сказала Мотря, але не пiшла в хату пiдводить припiчок, а почала мазать призьбу. Мотрi хотiлось пожартувать з Карпом. Тiльки що вона почала мазати призьбу од порога, Карпо сiв на призьбi.

– Ей, встань, бо я й тебе пiдведу червоною глиною: будеш ще рудiший, – сказала Мотря, махаючи вiхтем коло самого Карпа.

– Мотре! хто це тобi купив таке гарне намисто? – спитав Карпо.

– Та вже ж не ти, – сказала Мотря i знов махнула вiхтем коло самого Карпа; Карпо посунувся ще далi.

– А якби я купив тобi намисто, що б ти сказала?

– Не знаю, що б я сказала, – промовила Мотря. Карпо одсунувся на самий край призьби; далi вже призьби не було.

– Вставай, бо зiпхну! – крикнула Мотря.

– Ану пхни, чи подужаеш? – промовив Карпо й осмiхнувся.

– Тiкай, бо, iй-богу, пхну. Я не подивлюсь тобi в вiчi, – крикнула Мотря й замахнулась на Карпа вiхтем. Червона глина бризнула трьома кров’яними крапельками на бiлу Карпову сорочку.

Карпо схопився й зачепив ногою глиняник. Глиняник перекинувся й покотився з горбика. Карпо обернувся, щоб не замазать чобiт, i зачепив п’ятою другого глиняника з бiлою глиною, що стояв коло самого порога. Глиняник покотився на середину двору, а за ним простяглася бiла стежка, неначе хто простелив од порога бiлий рушник.

– Чи ти здурiв, чи ти збожеволiв! – крикнула Мотря на ввесь двiр. – Ой лишечко менi! Що ж оце буде, як мати надiйдуть з ярмарку?

Карпо стояв серед двору й осмiхався.

– Вiзьми ж та поприбирай, бо я не знаю, що це менi мати скажуть. Це ж мати купила на ярмарку вальок отiеi червоноi глини за цiлого п’ятака, – промовила Мотря жалiбним голосом.

– Ану, Мотре, заплач! Я ще зроду не бачив, як дiвчата за глиняниками плачуть.

– Добрi смiшки! Як вiзьму оцього вiхтя та обмажу тобi голову, то ти бiльше не будеш менi глиняникiв перевертать.

Мотря нахилилась, вхопила в землi вiхтя з червоною глиною i вже замахнулась, щоб кинуть ним на Карпа.

– Не сердься: найму завтра музики, – промовив Карпо.

Мотря бачила, що Карпо залицяеться до неi, i здержувала свiй гнiв. Другому парубковi вона б i справдi обмазала глиною потилицю.

Тiльки що Мотря замахнулась вiхтем, за вербами заторохтiв кiнський вiзок. Мотря опустила руку.

– Боже мiй! Їй-богу, мати з батьком iдуть з ярмарку.