Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Найкраще – не ризикувати й обмежитися пiдтвердженням його метеорологiчних висновкiв. Ви не друг Богля, ви тiльки випадковий вiдвiдувач – прийшли до нього поiсти i, можливо, не зустрiнетеся з ним до того дня, коли сурма Гавриiла скличе всiх на останнiй обiд. Так от, берiть здачу i йдiть собi – пiд три чорти. Такi до вас у Богля почуття.

Вiдвiдувачiв Богля обслуговували двi офiцiантки та Голос. Одну з них звали Ейлiн. Вона була високою, гарною, жвавою, привiтною й умiла пожартувати. Їi прiзвище? У ресторанi Богля потреби у прiзвищах було не бiльше, нiж у чашах для сполiскування пальцiв.

Другу офiцiантку звали Тiльдi. Чому неодмiнно – Матiльда? Вслухайтесь iще раз: Тiльдi, Тiльдi. Тiльдi була кремезною, некрасивою i прагнула всiм вгодити. Перечитайте останне речення разiв два-три – i ви побачите, що в ньому е певний сенс.

Голос у ресторанi Богля був невидимкою. Вiн виходив iз кухнi i не вiдзначався оригiнальнiстю. Це був неосвiчений Голос, який задовольнявся повторенням кулiнарних вигукiв офiцiанток.

Сподiваюсь, вам не набридне слухати, якщо я знову нагадаю, що Ейлiн була красивою. Якби вона одягла вбрання у кiлькасот доларiв та пройшлася в ньому на Великдень вулицею i ви б побачили ii, то й самi поспiшили б сказати те саме. Клiенти ресторану Богля були ii рабами. Вона вмiла обслуговувати вiдразу шiсть столикiв. Тi, що квапилися, стримували свое нетерпiння заради насолоди помилуватись ii швидкими руками та грацiйною поставою. Тi, що вже поiли замовляли ще щось, щоб побути в сяйвi ii усмiшок.

Ейлiн умiла обмiнюватись жартами одночасно з десятком клiентiв i робила це прекрасно. Кожна ii усмiшка влучала, як дробинки з дробовика, в багато сердець. І в той же час вона проявляла дива спритностi, подаючи замовленi свинину з квасолею, рагу, яечню, ковбасу з пшеничним соусом та iншi страви у пательнях i сотейниках. Цi бенкети, флiрт i веселi дотепи робили ресторан Богля дуже схожим на салон, у якому Ейлiн грала роль мадам Рекам’е.

Навiть випадковi клiенти захоплювались чарiвною Ейлiн, а постiйнi вiдвiдувачi були просто закоханi в неi. Мiж ними iснувало серйозне суперництво. Ейлiн могла б мати ангажемент вiд своiх залицяльникiв хоч щовечора. Щонайменше двiчi на тиждень хтось iз них водив ii до театру чи на танцi. Один гладкий джентльмен, якого вони з Тiльдi прозвали мiж собою Кабаном, подарував iй перстень з бiрюзою.