Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

На розi вулицi пiд газовим лiхтарем стояв чоловiк i дивився поверх рейок надземноi залiзницi на мiсяць. Це був високий чоловiк, порядно вдягнений, з сигарою у зубах, i я помiтив, що його нiс, робив два вигини мiж перенiссям i кiнчиком носа, як вигини змii. Тобiн також вiдразу помiтив його, i я почув, як важко вiн почав дихати, наче кiнь, з якого знiмають сiдло. Вiн навпростець пiдiйшов до цього чоловiка, i я разом з ним.

– Добривечiр вам! – каже йому Тобiн.

Чоловiк вийняв з рота сигару i вичавив з себе дружне привiтання.

– А чи не скажете ви нам ваше iм’я i таким чином дасте нам змогу побачити його величину? – питае Тобiн. – Можливо, нам доведеться з вами познайомитись.

– Мое iм’я, – ввiчливо вiдповiв чоловiк, – Фрiденхаусман – Максiмус Г. Фрiденхаусман.

– Довжина пiдходить, – зауважив Тобiн. – А чи не вживаете ви десь «о» при написаннi вашого iменi?

– Нi, не вживаю, – каже чоловiк.

– А його можна написати з «о»? – стривожився Тобiн.

– Якщо ваша совiсть дозволить вам, – сказав носач, – i якщо не маете дригу до iноземних мов, можете щоб вдовольнитися, всунути цю лiтеру у передостаннiй склад.

– Це добре, – сказав Тобiн. – Ми – Джон Малоун i Данiель Тобiн.

– Дуже приемно познайомитись, – вiдповiв чоловiк, вклоняючись. – А тепер, оскiльки я ще не зрозумiв, нащо вам було скликати нараду з питань правопису на розi вулицi, можливо, ви наведете якiсь розумнi виправдання вашоi вольностi?

– За двома ознаками, – вiдповiдав Тобiн, намагаючись пояснити все, – якi ви назвали, i якi египетська хiромантка прочитала на долонi моеi руки, ви повиннi вiдшкодувати менi удачу за всi цi лiнii турбот, що ведуть до чорного та блондинки, якiй наступили на ногу на пароплавi, не кажучи вже про фiнансову втрату в розмiрi долара шiстдесяти п’яти центiв.

Чоловiк припинив курити i глянув на мене.

– Чи е у вас якiсь поправки до цiеi заяви, чи й ви такий же? Зважаючи на ваш вигляд, я думав ви за ним доглядаете.

– Нiяких, – вiдповiв я, – крiм того, що на вигляд ви, як одна пiдкова на iншу, схожi на картинку удачi, написаноi на руцi мого друга.

– Ви один одного вартi, – сказав носатий чоловiк, шукаючи очима полiсмена. – Я вже насолодився вашою компанiею. На добранiч.

Промовивши це, вiн всунув до рота свою сигару i поспiхом перейшов на другий бiк вулицi. Але Тобiн не вiдстав вiд нього i закрокував з одного боку, а я – з iншого.