Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Тобiн дав iй десять центiв i простяг руку. Вона взяла його руку – рiдну сестру копита ломовоi коняки – i подивилася, чи не прийшов вiн бува за пiдковою.

– Чоловiче, – сказала мадам Зозо, – лiнii вашоi кiнцiвки показують…

– Це зовсiм не нога, – перебив ii Тобiн. – Звичайно, вона не дуже красива, але це моя долоня.

– Лiнii показують, – вела далi мадам, – що у вашому життi сталося нещастя. І воно не останне. Гора Венери, – чи, може, це просто синець вiд каменя, – показуе, що ви закоханi. Ви мали клопiт, причиною якого була ваша кохана.

– Це вона про Кетi Магорнер згадуе, – голосно зашепотiв Тобiн, нахиляючись до мене.

– Я бачу, – сказала хiромантка, – багато журби та нещастя через когось, кого ви не можете забути. Я бачу лiнii, якi вказують на лiтеру «К» i лiтеру «М» у ii iменi.

– Вiст! – зауважив Тобiн. – Чуеш, що вона говорить?

– Стережiться, – продовжила хiромантка, – темного чоловiка i свiтлоi жiнки: вони принесуть вам неприемностi. Дуже скоро ви попливете i зазнаете фiнансовоi втрати.

Я бачу лiнiю, яка принесе вам щастя. Є чоловiк, який увiйде в ваше життя i приверне до вас удачу. Ви пiзнаете його за гачкуватим носом.

– А iм’я його там е? – поцiкавився Тобiн. – Було б зручнiше привiтатись до нього, коли вiн почне навалювати менi щастя.

– Його iм’я, – каже хiромантка, прикидаючись замисленою, – не написане лiнiями, але вони показують, що воно мае бути довгим i у ньому повинна бути лiтера «о». Я нiчого бiльше не можу сказати. Бувайте здоровi! Не загороджуйте дверi.

– Дивно, звiдки вона все це знае, – сказав Тобiн дорогою.

Коли ми проштовхувались бiля ворiт, якийсь темношкiрий зачепив запаленою сигарою Тобiна за вухо i почались проблеми. Тобiн вдарив його по шиi, жiнки заверещали, i менi довелось витягати його з натовпу, поки не з’явилась полiцiя. Тобiн завжди бував у небезпечному настроi, коли веселився.

Ми повертались пароплавом, i коли почули оклик «Кому потрiбнi послуги офiцiанта?», Тобiн хотiв вiдгукнутися, забажавши вихилити кухоль пива, але, обмацавши кишенi, з’ясував, що вони порожнi.

Хтось зацiкавився його грiшми пiд час бiйки. Так ми i сидiли з сухими горлянками на лавах, слухаючи, як iталiйцi вигравали на скрипках на палубi. Як би там не було, настрiй у Тобiна погiршав порiвняно з початковим добрим гумором.

На лавi напроти поручнiв сидiла молода жiнка з дуже свiтлим волоссям i вдягнена так, як одягаються пасажирки шикарних автомобiлiв.