Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Треба оживити в собi давнi палкi поривання i невiдступно йти за ними. Урочистi й солодкi звуки органа зробили в його душi переворот. Завтра вiн пiде в метушливу дiлову частину мiста i знайде собi роботу. Один торговець хутром пропонував йому колись мiсце водiя. Завтра вiн знайде цього торговця i попросить узяти його на те мiсце. Вiн знову буде людиною. Вiн буде…

Сопi вiдчув, як чиясь рука лягла на його плече. Вiн рвучко озирнувся i побачив широке обличчя полiсмена.

– Що ви тут робите? – спитав охоронець закону.

– Нiчого, – вiдповiв Сопi.

– Тодi ходiмо, – сказав полiсмен.

– Три мiсяцi на Островi, – винiс вирок суддя на другий день уранцi.

Долоня Тобiна

Якось ми з Тобiном поiхали на Конi-Айленд. У нас було чотири долари на двох, а Тобiну треба було розвiятись. Його кохана Кетi Магорнер з графства Слiго три мiсяцi тому приiхала до Америки i зникла. При нiй були двiстi доларiв заощаджень i сотня, виручена вiд продажу Тобiновоi спадщини – маленького будиночка i свинi. Пiсля того, як Тобiн одержав листа, в якому вона писала, що виiжджае до нього, про неi не було бiльше жодноi вiстки.

Так от, поiхали ми з Тобiном на Конi-Айленд, сподiваючись, що рiзнi атракцiони i пахощi поп-корну розвiють тугу в його серцi. Але Тобiн був важкодумом, i журба мiцно застрягла у його грудях. Вiн, зцiпивши зуби, дивився на повiтрянi кулi, вiн проклинав кiно i, хоч жодного разу не вiдмовився вiд пропозицii випити, зневажливо вiдвернувся вiд лялькового театру i ладен був побити усiх фотографiв.

Тодi я повiв його на одну з бiчних алей, де атракцiони були трохи менш настирливими. Бiля невеличкого, шiсть на вiсiм футiв, балагана Тобiн зупинився, i щось людське з’явилось у його поглядi.

– Тут, – сказав вiн, – я розвiю свою журбу. Чудова хiромантка з-над Нiлу дослiдить долоню моеi руки, i я дiзнаюся, чи трапиться те, що мае трапитись.

Тобiн вiрив у всiлякi прикмети i надприроднi явища. Вiн мав сталi переконання щодо таких речей як чорнi коти, щасливi номери i прогнози погоди у газетах.

Ми увiйшли в цей чудесний курник, де для таемничостi були розвiшанi червонi простирадла i малюнки рук, на яких лiнii перехрещувались, як рейки на залiзничному вузлi. Напис над дверима повiдомляв, що у цьому курнику перебувала мадам Зозо, египетська хiромантка. Мадам була гладкою жiнкою у червоному джемперi з вигаптованими на ньому закарлючками i чудернацькими створiннями.