Останній листок (збірник)

Раптом страх охопив Сопi: може, хтось його заворожив вiд арешту? Вiд цiеi думки Сопi мало не охопила панiка, i, проходячи повз другого полiсмена, який велично стояв перед яскраво освiтленим театром, вiн ухопився за соломинку «порушення громадського спокою».

Сопi щодуху почав горлати хрипким голосом якусь п’яну пiсню. Вiн танцював, кричав, завивав на тротуарi i як тiльки мiг порушував спокiй.

Полiсмен покрутив кийка, одвернувся вiд Сопi й пояснив перехожому:

– Це один з тих iельських студентiв. Вони сьогоднi святкують свою перемогу над футбольною командою Хартфордського коледжу.

Трохи галасу, але нiчого небезпечного. Ми маемо iнструкцiю н заважати iм.

Безутiшний Сопi припинив своi марнi домагання. Невже жоден полiсмен не схопить його за барки? Уява малювала йому Острiв як недосяжну Аркадiю. Сопi застебнув свiй пiдбитий вiтром пiджак: холод ставав дедалi пронизливiший.

У тютюновiй крамницi вiн побачив добре вдягненого чоловiка, який прикурював сигару вiд газового рiжка. Свою шовкову парасольку вiн залишив бiля входу.

Сопi ввiйшов до крамницi, взяв парасольку i поволi вийшов. Чоловiк, що прикурював сигару, поспiшив за ним.

– Це моя парасолька, – твердо сказав вiн.

– Та ну? – глузливо посмiхнувся Сопi, додаючи до дрiбноi крадiжки образу. – У такому разi вам треба було б гукнути полiсмена. Я справдi взяв вашу парасольку. Чому ж ви не кличете фараона? Онде вiн стоiть на розi.

Господар парасольки йшов уже повiльнiше. Сопi теж уже передчував, що й на цей раз щастя зрадить його. Полiсмен зацiкавлено дивився на цю пару.

– Звичайно, – сказав чоловiк iз сигарою, – бачите… ну, трапляються такi помилки… я… якщо це ваша парасолька, то, сподiваюсь, ви пробачите менi… я ненароком узяв ii сьогоднi в ресторанi… якщо ви впiзнали свою парасольку… я сподiваюсь, ви…

– Авжеж, це моя парасолька, – сердито промовив Сопi. Колишнiй власник парасольки вiдступив. Полiсмен хутенько подався допомогти високiй блондинцi в манто перейти вулицю, бо за два квартали з’явився трамвай.

Сопi попрямував на схiд вулицею, спотвореною ремонтними роботами.

Спересердя вiн викинув парасольку в якусь яму, бурмочучи прокляття на адресу людей у шоломах i з кийками, йому хотiлося ппасти iм у руки, а вони, здавалося, ставились до нього як до непогрiшного Папи Римського.

Нарештi Сопi опинився на однiй iз схiдних авеню, де не було нi гомону, нi метушнi. І рушив у напрямi до Медiсонскверу, бо iнстинкт, який тягне людину додому, живе навiть тодi, коли домiвкою е лава в парку.