Останній листок (збірник)

Дiлiя ж повинна була так опанувати Музику, а потiм стати такою байдужою до неi, щоб, побачивши вiльнi мiсця у партерi чи в ложах, захворiти горлом i лiкувати його омарами в особистих апартаментах, вiдмовляючись вийти на сцену.

Але найкращим, на мою думку, було саме iхне життя в маленькiй квартирi: палкi й тривалi бесiди вечорами пiсля повернення з урокiв; приемнi обiди вдвох i легкi снiданки; обмiн честолюбними прагненнями, коли кожне мрiяло про успiхи другого, про те, щоб допомогти йому i дати натхнення; i – вибачте менi мою безпосереднiсть – бутерброди з сиром та маслини об одинадцятiй вечора.

Однак час минав, i прапор Мистецтва схилився. Так iнодi трапляеться навiть тодi, коли прапороносець цього не хоче. Все йшло з господи i нiчого – до неi, як кажуть вульгарнi люди. Не стало грошей, щоб платити за дорогi уроки мiстера Меджистера та гера Розенштока. Та коли любиш Мистецтво, нiякi жертви не здаються надто великими. І от Дiлiя заявила, що вона даватиме уроки музики i цим зароблятиме на прожиток.

Кiлька днiв вона шукала учнiв. Нарештi одного вечора повернулася додому в пiднесеному настроi.

– Джо, милий, – сказала вона радiсно, – у мене е учениця. І ти знаеш, вони такi чудовi люди. Генерал… генерал А. Б. Пiнкнi та його дочка. Це на Сiмдесят першiй вулицi. Такий розкiшний будинок, Джо! Ти б тiльки подивився на парадний вхiд! Вiзантiйський стиль – так, мабуть, ти це називатимеш. А всерединi! О Джо, я нiколи ранiше нiчого схожого не бачила! Моя учениця – дочка генерала, Клементина.

Вона менi вiдразу дуже сподобалась. Таке тендiтне створiння, вдягнута в усе бiле, а якi приемнi, простi манери! Їй лише вiсiмнадцять рокiв. Я даватиму три уроки на тиждень. Ти тiльки подумай, Джо, п’ять доларiв за урок! Це мене цiлком влаштовуе. Якщо я матиму ще двох чи трьох таких учнiв, то зможу знову вчитись у гера Розенштока. Ну, милий, не хнюпся, i давай добре повечеряемо!

– Тобi добре так говорити, Дiлi, – мовив Джо, атакуючи ножем i сокиркою банку консервованого гороху. – А я? Чи не думаеш ти, що я збираюсь витати в сферах чистого мистецтва, поки ти бiгатимеш на заробiтки? Нi в якому разi, присягаюсь кiстками Бенвенуто Челлiнi! Я, мабуть, зможу продавати газети або брукувати вулицi i приносити додому кiлька доларiв.

Дiлiя пiдiйшла й обняла його за шию.

– Джо, милий, який ти дурненький у мене! Ти повинен продовжувати свое навчання. Це ж не означае, що я кидаю музику i йду на якусь iншу роботу. Коли я веду уроки, я й сама вчусь.