Потоп. Том III

Однак, куди око сягало, видно було шанцi, окопи, землянi вали, закрiпленi в’язками лози, а на них гармати та людей. У самому центрi околицi, в Гожицях, була королiвська ставка, там також стояли головнi сили армii.

– Якщо голод iх звiдси не викурить, то не дамо iм ради, – оцiнив пан Кмiциц. – Вся лiнiя укрiплена фортифiкацiйними спорудами. Є й де конi пасти.

– Але риби для стiлькох ротiв не вистачить, – зауважив пан Заглобa, – зрештою лютеранцi пiсноi iжi не люблять. Ще недавно мали цiлу Польщу, а тепер лише цей клин.

Нехай сидять собi на здоров’я або знову до Ярослава повертаються.

– Вiдчайдушнi люди насипали цi шанцi, – зронив пан Володийовський, оцiнюючи оком знавця роботу. – Жовнiрiв у нас бiльше, але навчених офiцерiв менше, й у военному мистецтвi ми залишилися позаду них.

– А то чому? – здивувався пан Заглобa.

– Чому? Жовнiровi, котрий у кавалерii все життя служив, пояснювати менi це не годиться, але що стосуеться пiхоти й артилерii, то вона в них добра, придатна i до походiв, i военних набiгiв, i маршiв, i контрмаршiв.

Багацько книжок у чужоземному вiйську людина мусить згризти, купу античних авторiв переглянути, перш нiж офiцером зможе стати, а в нас це дають за просто так. По-старому кавалерiя в дим лавою ходить i шаблями голить, а якщо вiдразу не виголить, то ii виголять.

– Балакайте, пане Мiхале, але не заговорюйтесь! А скажiть-но, хто бiльше знаменитих вiкторiй здобув?

– Бо ранiше всi так воювали, i не маючи такоi стрiмкостi, були змушенi програвати.

Але тепер порозумнiшали i дивiться, пане, що дiеться.

– Зачекаемо кiнця. Поставте менi навiть найрозумнiшого iнженера, шведа чи нiмця, а я проти нього Рохa виставлю, котрий книжок не читав, тодi й побачимо.

– Щоб ви його тiльки ще змогли виставити, – зiтхнув пан Кмiциц.

– Правда, правда! Але ж менi того хлопа жаль. Пане Анджею, а спитайте тiею собачою мовою цих плюгавцiв i дiзнайтесь, що з ним сталося?

– Ви, пане, не знаете регулярних жовнiрiв. Тут нiхто без наказу й рота не розтулить.

Шкода балакати!

– Знаю, що шельми нелюб’язнi. От якщо до нашоi шляхти, особливо до ополченцiв, делегат приiде, то вiдразу ж балакають, торочать, про здоров’я жiнки та дiтвори спитають, i горiлки з ним вип’ють. І в полiтичнi нюанси почнуть вдаватися, а тi стоять, як слупи, i лише баньки на нас витрiщають. Щоб iх шляк трафив!

Тим часом усе бiльше пiхотинцiв збиралося навколо посланцiв, i з цiкавiстю iх розглядали.