Потоп. Том III

Зайдiть до мене по лист до короля i iдьте живо!

Утiшений пан Заглобa забiг до намету пана Кмiцицa та розповiв товаришам, що i як. Пан Анджей i пан Мiхал крикнули водночас, що хочуть iз ним iхати, бо обох цiкавили шведи. А пан Кмiциц ще й мiг бути корисний, бо нiмецькою так само вiльно, як польською, мiг розмовляти.

Приготування не забрали iм багато часу. Пан Чарнецький, не чекаючи знову на пана Заглобy, прислав сам через пахолка послання, пiсля чого друзi прихопили сурмача, сiли в човен iз бiлим полотнищем, насадженим на дрючок, i вирушили.

Спочатку iхали мовчки, чути було лише плюскiт весел на водi, та врештi пан Заглобa занервував i промовив:

– Хай лише сурмач мерщiй про нас сповiстить, бо шельми, не зважаючи на бiлий прапор, можуть стрельнути!

– Та що ви таке кажете! – заспокоiв його пан Володийовський. – Навiть варвари послiв шанують, а це ж цивiлiзований народ!

– Хай сурмач не мовчить, кажу! Перший-лiпший жовнiр вистрелить, човен продiрявить, i пiдемо пiд воду, а вона холодна! Не хочу через дипломатiю намокнути!

– Ось, уже видно чатових! – зауважив пан Анджей.

Сурмач подав сигнал. Човен помчав швидко, на тамтому березi заворушилися i незабаром пiд’iхав на конi офiцер, одягнений у жовтий шкiряний капелюх. Вiн, наблизившись до самоi води, прикрив очi рукою i став приглядатися крiзь вiдблиски.

За кiльканадцять крокiв вiд берега пан Кмiциц зняв шапку для привiтання, офiцер схилився iм iз вiдповiдною чемнiстю.

– Лист вiд пана Чарнецькогo до найяснiшого шведського цiсаря! – покликав пан Анджей, показуючи згорток.

Тим часом човен вдарився об берег.

Варта стояла на березi зi зброею напоготовi. Пан Заглобa заспокоiвся повнiстю, на обличчi зобразив саму серйознiсть, гiдну делегата, i промовив латиною:

– Минулоi ночi певного кавалера схопили на цьому березi, я приiхав зробити пропозицiю щодо нього.

– Я не розмовляю латиною, – вiдповiв офiцер.

– Невiглас! – буркнув пан Заглобa.

Офiцер звернувся до пана Анджея.

– Король зараз на iншому кiнцi табору, – повiдомив вiн. – Прошу, панове, зачекати тут, а я поiду сповiстити.

І вiн завернув коня.

Прибульцi стали роззиратися. Табiр був дуже обширний, займав весь трикутник, утворений Сяном i Вiслою. В одному з кутiв трикутника лежав Пнiв, бiля основи Тарнобжег з одного боку, а Розвадiв – з другого. Певна рiч, весь периметр неможливо було поглядом охопити.