Потоп. Том III

А я дуже цим втiшився, бо та сама рiзка Богуслава вперiщить, й якщо не швидше, то тодi напевно його вже дiстанемо.

– Тiльки б iз цими шведами якнайшвидше покiнчити, тiльки б покiнчити! – потирав руки пан Заглобa. – Урвалося iм! Хай в Інфлянтy вiдступлять i репарацii виплатять, то дамо iм спокiй.

– Упiймав козак татарина, а татарин за голову тримае! – зареготав Ян Скшетуський. – Ще Карл у Польщi, ще Кракiв, Варшава, Познань i всi великi мiста у його руках, а батько вже хоче, щоб вiдкуповувався.

– А е ще армiя Штейнбокa, i гарнiзони, i Вiрц! – докинув пан Станiслав.

– То чому ми тут сидимо зi закладеними руками? – спитав враз Рох, витрiщившись. – Не можемо шведiв вiдлупцювати?

– Але ж ти й бовдур, Роху! – зауважив пан Заглобa.

– Дядько завжди мене шпетить, а я, чесне слово, бачив човни бiля берега. Можна було б переправитись i хоча б варту захопити. Темно, хоч в око стрель. Перш нiж очуняють, то ми вже повернемося, i нашу здатнiсть продемонструемо.

– Замахало мертве теля хвостом, диво над дивами! – промовив гнiвно пан Заглобa.

Але пановi Кмiцицу зараз же нiздрi стали роздиматися.

– А непогана думка! Непогана думка! – промовив вiн.

– Непогана для челядi, але не для поважноi особи. Люди, майте пошану до себе самих! Та ви ж полковники якiсь, а хочете, як розбишаки, повеселитися.

– Звiсно ж, не дуже личить! – задумався пан Володийовський.

Всi погодилися з цiею думкою, зараз же клякнули до молитов i стали iх уголос вiдмовляти. Пiсля цього повкладалися на повстi i скоро вже заснули сном праведникiв.

Але годиною пiзнiше схопилися всi на рiвнi ноги, тому що гуркiт пострiлiв пролунав за рiкою, пiсля чого гомiн, вереск вчинився в усьому таборi пана Сапеги.

– Ісусе, Марiе! – залементував пан Заглобa. – Шведи наступають!

– Та що ви таке кажете! – вiдповiв, хапаючись за шаблю, пан Володийовський.

– Роху, ти де? – покликав Заглобa, котрий у нагальних випадках любив мати «небожа» бiля себе.

Але Рохa в наметi не було.

Вибiгли всi на мaйдaн. Юрба вже товпилася перед наметами й усi подалися на рiчку. На тому боцi виднiлися спалахи вогню та гуркiт став усе гучнiший.

– Що сталося? Що дiеться? – питали у варти, яку порозставляли рясно бiля берега.

Але тi нiчого не бачили.