Потоп. Том III

До того ж i Господь Бог вiд нього нарештi вiдвернеться, бо не може такого бути, щоб на зрадника i еретика кари не було. Пан Анджей уже йому i так непогано лою за шкуру залив.

– Не заперечую, що здибала його вiд мене не одна конфузiя, – пiдтвердив пан Кмiциц.

І, звелiвши наповнити келихи, розповiв, як Сороку з полону звiльнив. Змовчав лише те, що спершу до нiг Радзивiлла кинувся, бо на сам спогад про цю подiю кров його заливала.

Пан Мiхал звеселiв, слухаючи цю оповiдь, а наприкiнцi промовив:

– Хай вам Бог помагае, Єндрею! З таким товаришем можна навiть до пекла йти! Лише погано, що не завжди будемо мати змогу разом ходити, бо служба е службою.

Мене можуть вислати в один бiк Речi Посполитоi, вас – в iнший. Невiдомо, хто його першим дiстане.

Пан Анджей помовчав.

– По справедливостi, я мав би його одержати. Якщо тiльки знову з конфузiею не вийду, бо, соромно зiзнатися, але я напряму цьому пекельниковi протистояти не зможу.

– Та я вас усiх своiх прийомiв навчу! – запропонував пан Володийовський.

– Або я! – пiдтримав пан Заглобa.

– Нi! Даруйте, пане, але волiю в пана Мiхалa вчитися! – вiдмовився пан Кмiциц.

– Хоч вiн i лицар, але його панi Ковальська не злякаеться, хай там як! – втрутився пан Рох.

– Тихо будь, Роху! – цитьнув пан Заглобa. – Щоб тебе Бог своею рукою за вихваляння не покарав.

– Овва! Нiчого менi не буде!

Бiдний пан Рох не був щасливим пророком, але добряче цiеi митi в його макiтрi затуманилося i готовий був весь свiт на поединок викликати. Іншi також пиячили без мiри, собi на здоров’я, а Богуславoвi та шведам на погибель.

– Я чув, – торочив пан Кмiциц, – що коли тiльки цих шведiв тут зiтремо i короля захопимо, зараз же пiд Варшаву потягнемо. Потiм уже точно буде i вiйнi кiнець. А пiсля цього дiйде черга i до електора.

– Оце воно! Так! Так! – промовив пан Заглобa.

– Я чув, як сам пан Сапегa таке якось казав, а вiн, як великий чоловiк, краще калькулюе. То вiн нам сказав: «Зi шведом буде квiтка! Зi септентронами також, але з електором не можна в жоднi угоди бавитись.

Пан Чарнецький, казав, з паном Любомирським пiдуть до Бранденбургii, а я з паном пiдскарбiем литовським у Пруссiю електора, а якщо потiм, казав, ми не приеднаемо Пруссiю на вiки до Речi Посполитоi, то лише тому, що в канцелярii немае хоча б однiеi такоi голови, як пан Заглобa, котрий самостiйно листами електоровi погрожував».

– Так пан Сапега сказав? – вiдкрив рота пан Заглобa, червонiючи вiд задоволення.

– Всi це чули.