Потоп. Том II

Бо ж Карл-Густав звiльнив iх вiд тирана, бо ж вони добровiльно покинули законного монарха, а тепер мають тi змiни, яких так сильно жадали.

Тому тепер навiть найдовiрливiшi не розмовляли щиро один з одним, що про тi змiни думають, охоче схиляючи вуха до тих, хто стверджував, що i набiги, i реквiзицii, i грабежi, i конфiскацii тiльки тимчасовi i необхiднi до часу, i скоро минуться, як тiльки Карл-Густав на польський трон сяде.

– Важко, панове браття, важко, – зауважував часом один шляхтич iншому, – але маемо тiшитися новим королем.

Магнат вiн i великий воiн, приборкае козакiв, туркiв вгамуе i септентронiв вiд кордонiв вiджене, а ми зi Швецiею в спiлцi розквiтнемо.

– Хоч би ми i навiть не радi були, – вiдповiдав той, – що вдiеш проти такоi могутностi? З мотикою на сонце не пiдеш.

Інколи iх кликали на свiжу присягу. Пан Кмiциц хвилювався, слухаючи такi балачки та мiркування, а якось, коли котрийсь шляхтич ляпав язиком при ньому в заiздi, що мусить бути вiрний тому, кому присягнув, пан Анджей не витримав i сказав йому:

– Мабуть, маеш, пане, два язики, один для справжнiх, а другий для фальшивих присяг, бо ж i Яновi-Казимиру присягав!

Було при цьому багато й iншоi шляхти, бо це трапилося вже недалеко вiд Пшаснишa.

Почувши такi слова пана Кмiцицa, всi заворушилися. На обличчях одних було помiтно подив вiд смiливостi пана Анджея, iншi зашарiлися, аж нарештi найповажнiший промовив:

– Нiхто тут присягу давньому королевi не ламав. Сам вiн нас звiльнив вiд неi, коли з краiни втiк, не почуваючи себе вiдповiдальним за ii захист.

– Бодай би вас побили! – вигукнув пан Кмiциц. – А король Локетек[30 - Владислав I Локетек (1260—1333) – польський король iз династii П’ястiв.] скiльки разiв мусив iз краiни втiкати, i щоразу повертався, а його народ не зрадив, тому що страх Божий ще в серцях був! Не Ян-Казимир утiк, зрадники вiд нього вiдступилися i тепер його кусають, аби власнi провини перед Богом i людьми вiдбiлювати!

– Занадто смiливо патякаеш, хлопче.

Звiдки ти такий узявся, що тутешнiх людей хочеш Божого страху навчати? Дивися, щоб тебе шведи не почули!

– Якщо ви такi цiкавi, то можу сказати, що я з Княжоi Пруссii й електоровi належу. Але вiд кровi сарматськоi походжу, i пошану до батькiвщини вiдчуваю, тому соромно менi за байдужiсть цього народу.

Тут шляхта, забувши про свiй гнiв, оточила незнайомця колом i стала випитувати з цiкавiстю й нетерплячiстю:

– То ви з Княжоi Пруссii?..