Потоп. Том II

Але перш, нiж вiн до Пшасниша дiйшов, зробив гак повз прусський кордон на Вонсошу, Кольно та Мишинець, адже Кемличi, добре знаючи тамтешнi пущi, могли непомiтно пройти повз псарiв, а до того ж мали ще й дружнi взаемини з курпами[28 - Курпи – польська етнографiчна група, що проживала на територiях двох мазовецьких пущ.], вiд котрих за потреби могли допомогу отримати.

Прикордонний край був уже майже повнiстю зайнятий шведами, котрi, однак, обмежуючись окупацiею значнiших мiст, не дуже важилися заходити в дрiмучi та безкраi лiси, заселенi озброеним людом, мисливцями, котрi нiколи з лiсiв не витикаються, i такими дикими, що ще рiк тому королева Марiя-Людовика наказала поставити каплицю в Мишинцi, посадила в нiй езуiтiв, котрi мали навчати вiри та пом’якшувати звичаi люду пущi.

– Чим довше не здибаемо шведiв, – промовляв старий Кемлич, – тим для нас краще.

– Але мусимо ж iх колись зустрiти, – вiдповiдав на це пан Анджей.

– Хто iх зустрiне в бiльшому мiстi, йому зазвичай бояться кривду вчинити, бо у кожному мiстi е якийсь уряд i якийсь старший комендант, до якого можна подати скаргу.

Тому мандрiвники йшли лiсами, нiде дорогою шведiв не зустрiчаючи, ночували по смолокурнях i лiсових поселеннях. Мiж курпами, хоч майже нiхто з них досi не бачив шведiв, ширилися найрозмаiтiшi чутки про стан справ у краiнi.

Подейкували, що прибув люд iз-за моря, який людськоi мови не розумiе, нi в Ісуса Христа не вiрить, нi в Матiр Божу, нi у всiх святих i дивовижно хижий. Іншi казали про надзвичайну жадiбнiсть цих ворогiв до худоби, шкiри, горiхiв, меду та сушених грибiв. І якщо iм у них вiдмовляють, то пiдпалюють пущу. Дехто навiть стверджував, що це народ вовкулак, ласих на людське м’ясо, i лише м’ясом незайманок годуються.

Пiд впливом цих страхiтливих звiсток, якi в найбiльшi глибини пущанськi долетiли, стали курпи прислухатися i скликатися по лiсах. Тi, хто варив поташ i смолу, i тi, хто збором хмелю промишляв, i дроворуби, i рибалки, котрi розставляли вершi по зарослому узбережжю Росоги, i винники, i мисливцi, i бортники, i бобровники збиралися тепер по бiльших поселеннях, слухаючи чуток, передаючи один одному новини та радячись, як ворога, якби в пущi з’явився, виганяти.