Потоп. Том II

Чи не для того, щоб ми йому так само не вiрили, як посланню його не вiрите, з чого б зараз i до великоi сварки дiйти могло, бо вiн задерикуватий кавалер? Уявiмо, що ви повiрили б, а що сказали б iншi полковники – пани Котовський, Жеромський або Липницький?.. Що б сказали вашi ляуданцi? Чи не зарубали б його, коли б ви лишень вiдвернулися?

– Батько мае рацiю, – погодився Ян Скшетуський, – вiн не мiг сюди приiхати.

– То навiщо до шведiв iде? – повторив упертий пан Мiхал.

– Дiдько його знае, чи справдi до шведiв, лихий знае, що в цю бiснувату довбешку могло стрельнути! Та що нам до того, краще його застереженням скористаймося, якщо голови хочемо зберегти на плечах.

– Тут немае про що думати, – резюмував Станiслав Скшетуський.

– Треба хутко сповiстити панiв Котовськогo, Жеромськогo, Липницькогo i того другого пана Кмiцицa, – запропонував Ян Скшетуський. – Вишлiть до них, пане Мiхале, якнайшвидше повiдомлення, але не пишiть iм, хто застерiгае, бо тодi точно не повiрять.

– Лише ми знатимемо, чия то заслуга, i свого часу не забудемо за неi вiдплатити! – додав пан Заглоба.

– Далi, хутко, пане Мiхале!

– А самi пiд Бiлосток подамося, всiм там збiр призначивши. Дав би Бог воеводу вiтебського якнайскорiше! – зiтхнув пан Ян.

– З Бiлостока треба буде до нього делегатiв вiд вiйська вислати. Дасть Бог, станемо перед очi пана гетьмана литовського, – сказав пан Заглоба, – з рiвною, а то й кращою силою. Нам iз ним не тягатися, але пан воевода вiтебський – то що iншого. Видатний вiн воiн! І чесний! Немае такого другого в Речi Посполитiй!

– А ви знаете пана Сапегу? – спитав Станiслав Скшетуський.

– Чи я його знаю? Я знав його пiдлiтком, не бiльшим за мою шаблю. Вiн тодi був, як янгол.

– Вiн зараз не лише скарби, не тiльки срiбло та коштовностi, але навiть начиння та панцери срiбнi на грошi переплавив, тiльки б якнайбiльше вiйська проти ворогiв вiтчизни зiбрати, – зауважив пан Володийовський.

– Дяка Боговi, що хоч один такий е, – кивнув пан Станiслав, – бо ви ж пам’ятаете, як ми Радзивiллoвi довiряли?

– Не блюзнiрствуйте, пане! – вигукнув пан Заглоба.

– Воевода вiтебський! Бa! Бa! Хай живе воевода вiтебський!.. А ви, пане Мiхале, готуйте експедицiю! Час дiяти! Нехай тут пiчкурi в цiй грязюцi щучинськiй залишаються, а ми пiдемо до Бiлостока, де, може, й iншу рибу спiймаемо. Хали там також багато евреi на шабаш напекли. Ну, принаймнi вiйна розпочнеться. Бо менi вже тужливо. А коли з Радзивiллом розберемося, то й за шведiв вiзьмемося.