Потоп. Том II

А що там чути в Литвi?

– Все по-старому, зрадникiв достатньо.

– Зрадникiв? Таке скажете, пане. А що ж це за зрадники, якщо не таемниця?

– Тi, хто вiд короля i Речi Посполитоi вiдступилися.

– А як там маеться князь вiленський воевода?

– Хворий, кажуть: дихання йому затикае.

– Дай йому, Бoжe, здоров’я, чесний вiн пан!

– Для шведiв чесний, бо ворота iм навстiж вiдчинив.

– А ви, пане, часом не його партизан?

Пан Анджей помiтив, що незнайомець, весь час нiби безтурботно розпитуючи, дослiджуе його.

– Що менi до цього! – вiдрубав вiн. – Хай про це iншi думають. Я боюся, щоб менi шведи коней у реквiзицiю не забрали.

– Тодi потрiбно було iх на мiсцi збути. Ось, i на Пiдляшшi стоять, мабуть, тi хоругви, якi проти гетьмана збунтувалися, й якi навряд чи мають коней скiльки треба.

– Цього я не знаю, бо мiж ними не бував, хоча котрийсь проiжджий пан дав менi лист до одного з iхнiх полковникiв, аби його принагiдно передав.

– Як же той проiжджий пан мiг дати вам лист, якщо ви на Пiдляшшя не iдете?

– Бо в Щучинi стоiть одна хоругва конфедератiв, тому той чоловiк сказав менi так: або сам вiддаси, або оказiю знайдеш, повз Щучин проiжджаючи.

– А то добре складаеться, бо я саме до Щучинa iду.

– Ваша вельможнiсть також вiд шведiв утiкае?

Незнайомець замiсть вiдповiсти, глипнув на пан Кмiцицa та нiби байдуже спитав:

– Чому ви сказали «також», а самi не лише не втiкаете, а помiж них iдете i конi iм продаватимете, якщо iх силою у вас не вiдберуть?

На це пан Анджей стенув плечима.

– Я сказав «також», бо в Ленгу бачив багато шляхтичiв, котрi вiд них ховалися, а щодо мене, хай би iм усi так служили, скiльки я маю бажання iм прислуговувати, лише так думаю, щоб тут довго мiсця собi не нагрiли.

– І не боiтеся таке казати? – поцiкавився незнайомець.

– Не боюся, бо я неполохливий, а крiм цього, людина до Щучинa iде, а там усi вголос кажуть, що думають, дай же, Господи, щоб якнайшвидше вiд балаканини до дiла дiйшло.

– Бачу, що ви швидкi на язик i дiю! – зауважив незнайомець. – Але якщо так шведiв не любите, то чому вiд тих хоругв, якi проти гетьмана збунтувалися, iдете? Адже вони збунтувалися не через затримку платнi чи сваволю? Нi! Лише тому, що гетьмановi та шведам не хотiли служити. Краще було б тим жовнiрам, небожам, пiд гетьманом залишатися, вони ж зажадали роль бунтiвникiв перейняти, голод, незручностi та присуди, нiж проти короля виступити.