Потоп. Том II

Вiн примружив очi, бо в кiмнатi було похмуро, тiльки догоряв невеликий вогонь у грубцi.

– А чому нiхто не виходить мене зустрiчати? – промовив незнайомий пан.

– Бо корчмар пiшов до комори, – вiдбрив пан Кмiциц, – а ми мандрiвники, як i ваша вельможнiсть.

– Дякую за чин. А що ви за однi?

– Шляхтич iз кiньми iде.

– А компанiя також шляхта?

– Дрiбна, але шляхта.

– Ну, що ж, вiтаю, панове. Куди Бог провадить?

– З ярмарку на ярмарок, лише б тiльки табун збути.

– Якщо ви тут ночуете, то завтра за дня я огляну, може, щось i собi виберу.

Незнайомий пан, щоправда, питав, чи йому присiсти дозволять, таким тоном, немовби був у цьому цiлком певний, i не помилився, бо молодий конюх ввiчливо запропонував:

– Просимо вашу вельможнiсть, хоч ми i не повиннi про щось просити, бо лише горохом iз ковбасою можемо пригостити.

– Я маю в скринях кращi за цi делiкатеси, – не без певноi пихи зронив молодий панок, – але в мене жовнiрський шлунок, тому горох iз ковбасою, тiльки б зi смачною пiдливою, над усе шаную.

Сказавши це, а промовляв вiн дуже повiльно, хоч i погляд його очей був розумний i меткий, сiв на лавку, коли ж пан Кмiциц посунувся вiд нього так, аби зробити зручне мiсце, додав ласкаво:

– Будь ласка, прошу, не турбуйтеся, пане. У дорозi на гiднiсть не зважають, i навiть якщо мене також лiктем штурхнете, то менi корона з голови не злетить.

Пан Анджей, котрий саме пiдсував незнайомцевi миску з горохом, i, як то кажуть, не звик ще до такого поводження, охоче розбив би ii на головi бундючного молодика, коли б не те, що було щось у цiй пихатостi, що забавляло полковника.

– Такi тепер часи, ваша вельможносте, що й iз найвищих голiв корони падають: exemplum[6 - Exemplum (лат.) – наприклад.] наш король Ян-Казимир, котрий згiдно з правом двi мав би носити, а не мае жодноi, хiба що одну тернову…

На це незнайомець кинув на пана Кмiцицa швидкий погляд, пiсля цього зiтхнув:

– Такi тепер часи, що краще про це не балакати, хiба з дуже близькими людьми.

Але за мить додав:

– Гарно це ви, пане, сказали. Мусили б десь по садибах при високих людях служити, бо мова ваша вишуканiша, нiж ваш вигляд.

– Терся мiж людьми, чув те й iнше, aлe не служив.

– Звiдки ж ви родом, якщо не секрет?

– З провiнцii, з Троцького воеводства.

– Нiчого, що з провiнцii, лише б шляхтич, бо це головне.