Потоп. Том II

Ось я прагну омитися вiд грiхiв своiх, нове життя розпочати та батькiвщинi чесно служити, та не знаю як, бо дурний. І служив тим зрадникам, Господи, не зi злостi, а саме з дуростi. Просвiти мене, надихни, утiш у вiдчаi моему та врятуй у милосердi своему, бо загину.

Тут голос полковника затремтiв, вiн став битися в широкi груди, аж загудiло в кiмнатi, i повторювати:

– Боже, будь милостивий до мене, грiшного! Будь милостивий до мене, грiшного! Будь милостивий до мене, грiшного!

Пiсля цього склав руки, простягнув iх угору i продовжив:

– А Ти, найсвятiша Матiр Божа, еретиками у цiй вiтчизнi зневажена, заступися за мене перед Сином своiм, зглянься на мiй порятунок, не залишай мене в смутку та бiдностi моiй, щоб я мiг Тобi служити, за образи Твоi поквитатися i в годину скону мати Тебе за заступницю душi моеi!

А коли так благав пан Кмiциц, то сльози стали, як горох, литися з його очей, на завершення парубок поклав голову на тапчан i замовк, немовби чекаючи вiдповiдi на свою палку молитву.

Аж тут зашурхотiла тирса пiд важкими кроками за вiкном i почулися два голоси:

– А що ви думаете, пане вахмiстре, куди звiдси поiдемо?

– Чи я знаю?! – засумнiвався Сорока. – Поiдемо, та й усе! Може ген туди, до короля, котрий пiд шведською рукою стогне.

– А це правда, що його всi покинули?

– Але його Господь Бог не покинув.

Пан Кмiциц рвiйно схопився з тапчану, його обличчя було свiтле та спокiйне.

– Коней мати напоготовi, в дорогу час!

Роздiл III

Одразу ж рух зробився мiж жовнiрами, котрi радi були вже виiхати з лiсу в далекий свiт, тим бiльше, що боялися ще погонi з боку Богуслава Радзивiллa. Старий Кемлич пiшов до хати, зметикувавши, що пан Кмiциц буде в ньому мати потребу.

– Ваша милiсть хоче iхати? – спитав iдучи.

– Саме так. Ви виведете мене з лiсу.

– Знаю, я тутешнiй. А куди ваша милiсть хоче iхати?

– До людей короля.

Дiдуган вiдступив здивовано.

– Матiнко Божа! – зойкнув вiн. – А до котрого короля, ваша милосте?

– Та не до шведського ж.

Пан Кемлич не лише не заспокоiвся, а й почав хреститися.

– То ваша милiсть, мабуть, не знае, що люди кажуть, що король у Сiлезii сховався, бо його всi покинули. Навiть Кракiв в облозi.

– Поiдемо у Сiлезiю.