Потоп. Том II

Але якщо вони не приймуть, якщо зрадником оголосять i вб’ють, або що гiрше, ганебно виженуть?

– Краще б убили! – крикнув пан Анджей i мало не згорiв вiд сорому i вiдчуття власноi ганьби. – Мабуть, легше рятувати Олюньку, i навiть конфедератiв, нiж власну честь.

Тут саме й починалися справжнi ознаки вiдчаю. І знову юнацька душа стала закипати.

«Чи я не зможу робити так, як проти Хованського дiяв? – сказав вiн сам собi. – Ватагу зберу, буду шведiв термосити, палити, рiзати. Не в новину менi це! Нiхто iм не опирався, а я опиратимусь, аж прийде час, що як Литва питала, так i цiла Рiч Посполита спитае: хто той юнак, котрий сам-один смiе левовi в пащу влазити? Тодi шапку знiму i скажу: “Дивiться, це я, Кмiциц!”»

І така охопила його жага, пекуча до цiеi кровопролитноi роботи, що вже хотiв вихопитися з кiмнати, наказати на коней сiдати Кемличам, iхнiй челядi, своiм i вирушати.

Але не встиг дiйти до дверей, як вiдчув ураз, наче його щось вдарило в груди i вiдштовхнуло вiд порога.

– Як же це я? Цим вини не змию.

І прислухався до власноi совiстi.

«А де покута за провини? – питало сумлiння. – Тут потрiбне щось iнше!»

«Що?» – спитав тодi пан Кмiциц.

«Чим же можна спокутувати провину, якщо не службою важкою та незмiримою, чесною та чистою, як сльоза?.. Чи це така служба – зiбрати купу гультiпак i носитися з ними, як вихор, по полю та пущi? Чи не тому такого прагнеш, що тобi пахнуть розбоi, як псовi печiнка? Taка забава – це не служба, набiги – не вiйна, а розбiй – не вiтчизни захист! Вже чинив так проти Хованського i що з того вийшло? Шибеники, котрi по лiсах нишпорять, також готовi нападати на шведськi загони, а ти звiдки вiзьмеш iнших людей? Шведам допечеш, але й мирному люду допечеш, помсту на них накличеш i чого доб’ешся? Сiном, телепню, хочеш вiдвертiтися вiд роботи та покути!»

Так промовляла в пановi Кмiцицу совiсть, i пан Анджей бачив, що вона мае слушнiсть, i злiсть його брала, i жаль якийсь до власного сумлiння, що таку гiрку правду говорило.

– Що ж менi робити? – промовив вiн нарештi. – Хто менi порадить, хто мене врятуе?

Тут ноги стали пiдгинатися мимоволi пiд паном Анджеем, аж врештi став вiн на колiна бiля тапчана й узявся молитися вголос, i просити вiд усiеi душi та серця:

– Ісусе Христе, любий Боже, – промовляв парубок, – колись на хрестi над негiдником Ти змилувався, так змилуйся i надi мною.