Потоп. Том I

Гiдним кавалером е пан Анджей, i навiть якщо б я щось не те зауважила, то не годилося б менi казати про це.

– Але нiчого не зауважили, найяснiша наша панно?

– Нiчого! Врештi, нiхто тут не мае права його судити i, боронь Боже, недовiру показати! Краще Господу дякуйте!

– Чого ж заздалегiдь дякувати?! Якщо буде за що, подякуемо, а якщо нi, то й нi, – сказав насуплений Юзва, котрий, як справжнiй жемайтiець, був дуже обережний i завбачливий.

– А про весiлля вже говорили? – перепитав Касiян.

Олюнька опустила очi.

– Пан Кмiциц хоче якомога швидше…

– О, так! Ще б вiн не хотiв, – пробурчав Юзва. – Хiба б зовсiм дурний був! Який же ведмiдь не хоче меду з вулика? Але навiщо так поспiшати? Чи не краще буде побачити, що вiн за чоловiк? Татку Касiяне, та вже скажiть, що у вас на язицi, не дрiмайте, як заець пополуднi пiд скибою!

– Я не дрiмаю, лишень собi мiркую, що б такого сказати, – вiдповiв стариган.

– І щоб по-нашому думав! – додав Юзва.

Бiлевичiвнa насупила своi соболинi брови та зауважила з певною зарозумiлiстю:

– Пам’ятайте, шановнi, що не слугу приймаете. Вiн тут буде господарем, i це його воля мае панувати, а не ваша. Вiн i опiку вашу на себе мае перейняти.

– Чи означае це, що нам не можна буде бiльше втручатися? – не повiрив Юзва.

– Це означае, що ви можете бути йому друзями, якщо й вiн захоче стати вам приятелем. Проте тут вiн охоронятиме свое власне добро, яким кожен на власний розсуд керуе. Чи не так, татку Пакоше?

– Свята правда! – пiдтвердив пацунельський дiдуган.

Юзва ж знову звернувся до старого пана Бутримa:

– Не спiть, татку Касiяне!

– Я й не сплю, тiльки собi розважую.

– То кажiть, як е.

– Як е? Що я бачу… Родовитий той пан Кмiциц, блакитноi кровi, а ми дрiбнi пахолки! Вiн вояк вiдомий. Сам один протистояв ворогу, коли всi руки опустили. Дай, Боже, таких побiльше. Але компанiя у нього – нiкудишня!.. Сусiди пана Пакоша, знаете, що вiд Домашевичiв чули? Що це все босота, над якими i ганебнi кондемнати висять, i протести, й iнквiзицiя. Кат за ними ридае! Важко було з ними ворогам, але й громадi важко.