Потоп. Том I

Це приiхав Пакош Гаштовт iз Пацунелiв, той, хто гостив у себе вдома пана Володийовськoго, патрiарх опору, вiдомий своiми статками та шiстьма доньками. З них три були замiжнi за трьома Бутримами, й отримала кожна по сто битих талярiв посагу, крiм iнших маетностей. Другим приiхав Касiян Бутрим, найстарiший чоловiк у Ляудi, котрий добре пам’ятав ще Баторiя, iз зятем Пакошa, Юзвою Бутримом. Той, хоч i був у самому розквiтi сил, йому ще не минуло п’ятдесяти, однак до посполитого рушення до Расейняя не приеднався, бо в козацьких вiйнах гарматне ядро йому стопу вiдiрвало.

З цього приводу чоловiка прозвали Кульгавим або Юзвою Безногим. Був це страхiтливий шляхтич, iз силою ведмедя та великого розуму, але суворий, енергiйний, про людей рiзко вiдгукувався. Тож боялися його трохи в околицях, бо чоловiк не вмiв пробачати нi собi, нi iншим. Вiн мiг бути також небезпечним, коли випивав, але таке ставалося рiдко.

Вони й приiхали до панночки, котра прийняла гостей з удячнiстю, хоча вiдразу зметикувала, що вони рознюхувати припхалися i почути щось про пана Кмiцица прагнуть.

– Ми б хотiли поiхати до нього з поклоном, але вiн ще з Упiти не повернувся, – пояснив пан Пакош, – тому до вас прибули, щоб поштиво спитати, коли можна буде?

– Можу сказати лише те, що його ще немае, – вiдповiла дiвчина. – Вiн буде радий вам, опiкунам, вiд усiеi душi, бо багато доброго чув про вас i ранiше – вiд дiдуся, а тепер i вiд мене.

– Аби лишень не захотiв прийняти нас так, як Домашевичiв прийняв, коли тi до нього зi звiсткою про смерть полковника прибули! – пробурмотiв понуро Юзва.

Панночка лише це почула, вiдразу ж вiдрубала:

– Не треба говорити про те, чого не знаете. Можливо, вiн не надто дипломатично iх прийняв, але свою помилку визнав. Варто також пам’ятати, що вiн повертався з вiйни, на якiй стiльки труднощiв i лиха зазнав! Жовнiровi нiхто не дивуеться, якщо й на когось крикне, бо гумор iхнiй, як шабля гостра.

Пакош Гаштовт, котрий завжди й усюди хотiв жити мирно, замахав руками:

– Ми також не дивувалися! Кабан вепровi iкло в бiк встромить, якщо його раптом побачить, чому б вояк iз вояком мали б жити в злагодi! Ми поiдемо по-старосвiтськи до Любича вклонитися пановi Кмiцицу, щоб iз нами жив, на вiйну i в хащi ходив, як i покiйний пан пiдкоморний.

– То ви вже скажiть, любонько: сподобався вiн вам чи нi? – поцiкавився Касiян Бутрим. – Про це питати е нашим обов’язком!..

– Бог винагородить вас за турботу.