Романи

І щоб усiм це показати,

Ти й в церкву можеш завiтати,

Ти толерантний, ти педант,

(Тобi всi друзi – Бус i Кант…)

І так живеш ти рiвномiрно,

Усiм киваючи покiрно…

Кiнець тортур… хутчiш, народ,

Бiжiмо до нових пригод!

Твоi слова поглине смiх,

Веселий тупiт сотнi нiг…

Забути б швидше, Боже милий,

Нудьгу ту, що тебе зродила.

У квiтнi Керрi Голiдей покинув навчання i поiхав до Францii, щоб вступити до ескадрильi Лафает. Заздрiсть i захват Еморi з цього приводу втонули в його власному переживаннi, яке вiн так i не змiг нiколи оцiнити, але яке, однак, переслiдувало його три наступнi роки.

ДИЯВОЛ

Вони вийшли з «Хiлi» о дванадцятiй i поiхали на таксi в «Бiстолерiс». У компанii були Фред Слоун та Еморi, Аксiя Марлоу й Феба Колем iз шоу-програми «Лiтнiй сад». Вечiр був веселий, енергii в них було – хоч вiдбавляй, i вони увiрвались в кафе, як галаслива дiонiсiйська ватага.

– Столик на чотирьох бiля самого майданчика! – закричала Феба. – Хутчiш, старенький, ми гуляти раденькi.

– Скажи iм, хай заграють «Захват»! – вигукнув Слоун. – Ви замовляйте, а ми з Фебою зараз струсонемо майданчик.

І вони змiшались iз натовпом. Аксiя й Еморi, годину як знайомi, протиснулись за офiцiантом до столика, з якого було гарно видно весь майданчик. Вони сiли i озирнулись довкола.

– А онде Фiндл Марготсон з «Нью-Хевена». – Намагаючись перекричати шум, вона гукнула: – Гей, Фiндле! Агов!

– Гей, Аксiе! – так само вигуком привiтався вiн. – Сiдай до нас за столик!

– Не йди… – прошепотiв Еморi.

– Не можу, Фiндле, я не сама! Подзвони менi завтра десь о першiй!

Фiндл, непоказний молодик iз зовнiшнiстю канцелярського клерка, вiдповiв шось незрозумiле i повернувся до яскравоi блондинки, яку намагався витягнути на майданчик.

– Справжнiй надовбень… – прокоментував зневажливо Еморi.

– Та нi, вiн нормальний хлопець. Клич нашого кельнера. Менi – «Дайкiрi».

Вiн замовив чотири. Натовп кружляв, змiнювався i перемiшувався.

Здебiльшого то були студенти, кiлька другосортних молодикiв iз Бродвею i жiнки двох типiв (кращi з них були хористки). Загалом то було типове юрмисько i така ж типова вечiрка. Десь три чвертi збiговиська прийшли покрасуватися i були досить стерпнi. Закiнчували вони приблизно о п’ятiй, прощалися бiля дверей кафе i спiшили на поiзд до Єля або Принстона. Приблизно чверть присутнiх закiнчувала хтозна-коли i хтозна-де. Власне, iхня компанiя була досить безневинною.