Романи

Але е щось бiльше, Еморi, страх, що не зможеш зупинитись, якщо почнеш втрачати контроль над собою (я знаю, про що говорю). Це те дивовижне шосте вiдчуття, яке допомагае вiдрiзнити зло вiд страху прогнiвити Бога в глибинi твого серця.

Яке б ти не вибрав ремесло – релiгiю, архiтектуру чи лiтературу, – я впевнений, тобi було б набагато спокiйнiше, якби ти мiг знайти опору у Церквi. Але я не хочу ризикувати своiм авторитетом в твоiх очах i переконувати тебе, хоча в глибинi душi я впевнений, що спокуслива прiрва романтизму невдовзi розверзнеться пiд тобою.

Не забувай писати менi.

Надсилаю тобi моi найсердечнiшi вiтання,

    Тейер Дарсi».

Навiть навчання зблякло для Еморi в цей перiод. Вiн заглиблювався у химернi закутки лiтератури – Гюiсманс, Волтер Патер, Теофiль Готье, – у найпiкантнiшi сторiнки Рабле, Боккаччо, Петронiя i Светонiя.

Одного тижня вiн заради цiкавостi влаштував iнспекцiю приватних зiбрань своiх друзiв i довiдався, що бiблiотека Слоуна найбiльш типовий приклад: збiрники Кiплiнга, О’Генрi, Джона Фокса-молодшого i Рiчарда Гардiнга Девiса, а ще – «Що мусить знати кожна жiнка середнього вiку», «Поклик Юкону», подарункове видання Джеймса Вiткомба Райлi.

На додачу – повний асортимент пошарпаних, покреслених пiдручникiв i, на превеликий подив, його власне нещодавне вiдкриття – вибранi вiршi Руперта Брука.

Разом з Томом Д’Інвiлье вони шукали серед зiрок Принстона тих, котрi могли б стати засновниками «видатноi американськоi поетичноi традицii».

Новий набiр першокурсникiв був набагато цiкавiшим, анiж усi «фiлiстимляни» Принстона дворiчноi давнини. Все стало набагато цiкавiшим, хоча й позбавленим чару спонтанностi першого року навчання. У колишньому Принстонi вони б нiколи не вiдкрили для себе Танадюка Вайлi. Танадюк був другокурсником iз здоровезними вухами i висловлювався приблизно так: «Земля iз виром поринае вниз крiзь лиховiснi свiтила приречених поколiнь!» Вони, щоправда, заледве розумiли, про що йдеться, але нiколи не ставили пiд сумнiв, що вiн е вмiстилищем божественноi душi.

Принаймнi так Том та Еморi сприймали його. Вони абсолютно серйозно запевняли його, що у нього свiдомiсть, як у Шеллi, i друкували його ультравiльнi поетичнi рими в «Лiтературному журналi Нассау». Але генiй Танадюк абсорбував усi кольори свого часу i вдарився в богемне життя, що дуже iх розчарувало.