Романи

– Що таке?

– Твоя запонка, ти подряпав мене, дивись! – Вона скосила погляд, намагаючись розгледiти маленький, розмiром iз горошину, слiд, який вже почав проступати рожевим на ii бiлоснiжнiй шкiрi.

– О, Ізабель… – дорiкнув вiн сам собi,– який я незграба… Вибач, не треба було так мiцно тебе обiймати.

Вона нетерпляче вiдвела голову.

– Ой, Еморi, ну звичайно, ти не навмисне, i не дуже боляче, але що тепер iз цим робити?

– Що робити? – перепитав вiн. – Ота цятка… та вона скоро зникне…

– Не зникне! – сказала вона, уважно роздивляючись плямку.

– Помасажуй, – запропонував вiн, намагаючись не засмiятися.

Вона обережно потерла подряпину кiнчиками пальцiв – сльози набiгли iй на очi i скотились по щоцi.

– О, Еморi! – сказала вона розпачливо, пiднiмаючи догори стражденне обличчя. – Так тiльки гiрше, у мене вся шия вже червона. Що ж його робити?

У його головi спливла цитата, i вiн не стримався вимовити ii вголос:

– «Всi аромати Аравii не обiлять цю маленьку ручку…»

Вона пiдвела погляд, i сльозинка в ii очах блиснула, мов лiд.

– Не надто ти чуйний.

Еморi не зрозумiв, що саме вона мала на увазi.

– Ізабель, люба, я гадаю воно…

– Не чiпай мене! – раптом закричала вона. – Я так хвилююсь, а ти глузуеш!

Вiн знову дав маху.

– Це ж дрiбниця, Ізабель, ми саме не так давно розмовляли про почуття гумору…

У кутиках ii рота з’явилось щось, що трохи нагадувало саркастичну подобу усмiшки.

– Ну вже помовч! – раптом злiсно вигукнула вона i втекла коридором до своеi кiмнати. Еморi укляк на мiсцi, збентежений i сповнений каяття.

– От дiдько…

Коли Ізабель знову з’явилась, ii плечi вкривав легкий шарф, i вони спустились сходами у повнiм мовчаннi, яке тривало упродовж всiеi вечерi.

– Ізабель… – почав вiн, заледве вони сiли до авта, щоб вирушити на танцi в замiський клуб Гринвiча (терпець йому вривався). – Ти зла, зараз i я розiзлюсь.

Вона насупилась.

– Терпiти не можу, коли з мене глузують, – врештi вимовила вона.

– Я бiльше не буду. Я ж зараз не смiюсь, правда?

– Але ти смiявся!

– Не будь такою по-жiночому прискiпливою.

Їi губи iронiчно скривились:

– Буду такою, якою захочу!

Еморi ледве стримувався. Вiн вже усвiдомив, що у нього не було анi дрiбки справжньоi любовi до Ізабель, але ii холоднiсть зачепила його.