Романи

)

Еморi поцiкавився: вона вважае його зарозумiлим? Вона вiдповiла, що е рiзниця мiж зарозумiлiстю i впевненiстю в собi. А вона обожнюе впевнених у собi чоловiкiв.

– Фроггi – ваш близький друг? – у свою чергу запитала вона.

– Доволi близький. Чому ви питаете?

– Вiн – незграбний танцюрист.

Еморi засмiявся i додав:

– Вiн танцюе так, нiби хоче закинути дiвчину за спину, як лантух, а не вести ii в танцi.

Метафора iй сподобалась.

– Ви дуже влучно змальовуете людей.

Еморi усiляко вiднiкувався, але з ходу придумав кiлька влучних епiтетiв для кiлькох знайомих.

– У вас дуже гарнi руки, – сказав вiн. – Ви, мабуть, граете на пiанiно?

Як уже говорилось, вони досягнули певноi стадii (нi, бiльше того, дуже критичноi стадii). Еморi витратив увесь день, щоб побачити ii, але його поiзд вiд’iжджав о дванадцятiй вiсiмнадцять ночi. Його валiза й кейс чекали на вокзалi; годинник почав пiдступно цокати в кишенi.

– Ізабель, – раптом почав вiн – я хочу вам дещо сказати.

Вони вже обговорили «цей веселий погляд ii очей», його голос змiнився, i вона зрозумiла, щ? вiн захоче iй сказати (насправдi iй було цiкаво, коли вiн уже нарештi наважиться). Еморi простягнув руку i вимкнув свiтло над iхнiми головами. У кiмнатi запанувала темрява, лише приглушене червоне свiтло проступало крiзь скло дверей читальнi. Потiм вiн промовив:

– Я не знаю, знаете ви, чи нi, що ви… Господи, я намагаюсь вам сказати… Ізабель, я, мабуть, висловлюсь пишномовно, але це не так…

– Я знаю, – сказала вона нiжно.

– Можливо, ми нiколи бiльше не зустрiнемось, як оце тепер.

Вiн сидiв у iншому кутку дивана, але вона добре бачила його очi в темрявi.

– Звичайно, зустрiнемось, дурненький… – Вона зробила невеликий наголос на останньому словi, отож воно пролунало, як вияв приязнi.

Вiн продовжував трохи захриплим голосом:

– У мене було багато захоплень – я гадаю, ви також захоплювались кимось, але, знаете, ви… – Вiн раптом опустив пiдборiддя в долонi.

На мить запала тиша. Ізабель була зворушена; вона зiм’яла свiй носовичок у маленьку кульку i впустила його на пiдлогу так, щоб тьмяне свiтло освiтило ii. Їхнi руки на мить зiмкнулись, але жодного слова не пролунало. Солодка тиша заполонила кiмнату. За дверима якась заблудла пара щось музикувала на пiанiно.