Романи

Усвiдомивши це, Еморi зненавидiв обурливi соцiальнi межi, отой штучний подiл, вигаданий сильними, щоб заохочувати своiх компаньйонiв i тримати на вiдстанi слабших.

Вiн вирiшив стати одним iз перших на своему курсi. Записався на футбольнi тренування для першого курсу. Але коли його вже вiдзначили в «Принстонiвцi», вiн серйозно травмував колiно (що до кiнця сезону викинуло його з гри). Вiн був змушений ретируватися i обдумати ситуацiю.

«Унiвер 12» вимикав цiлу низку запитань. Були там трое чи четверо непримiтних, зацiпенiлих хлопцiв з Лоренсвiлля, двое хлоп’якiв iз приватноi школи в Нью-Йорку (Керрi Голiдей охрестив iх «плебеями-пияками»), хлопець-еврей також iз Нью-Йорка i, як компенсацiя для Еморi, – двое братiв Голiдеiв, якi йому одразу заiмпонували.

Голiдеiв усi вважали близнюками, але насправдi темноволосий Керрi був на рiк старший од свого брата-блондина Берна. Керрi був високий, iз веселими сiрими очима i усмiшкою, що iз першого погляду викликала приязнь до нього; вiн одразу став ватагом гуртожитку.

Якщо хтось раптом нагострював роги – вiн iх стримував, був таким собi суддею i встигав смiшити всiх своiми в’iдливими коментарями. Еморi почав закладати фундамент iхньоi майбутньоi дружби, яскраво змальовуючи те, яким мало б бути i яким е насправдi унiверситетське життя. Керрi не був схильний сприймати все всерйоз i щиро-дружньо стримував його вибухи протесту проти нерiвностi в соцiальнiй системi. Але оскiльки iх симпатiя була взаемною, вiн сприймав усе з iнтересом i поблажливiстю.

Берн, свiтловолосий i мовчазний, з’являвся завжди непомiтно, крадькома пробираючись вночi до своеi кiмнати або вислизаючи зранку до бiблiотеки. Вiн готувався до конкурсу в газетi Принстона, iз запалом змагався проти ще сорока претендентiв на перше мiсце. В груднi вiн злiг iз дифтерiею, i хтось посiв його мiсце. Але повернувшись до навчання в лютому, вiн знову кинувся штурмувати вершини. Звичайно, iз таким його способом життя в Еморi було мало шансiв дiзнатись, яким був Берн насправдi (оскiльки iх спiлкування обмежувалось кiлькома фразами в перервах мiж лекцiями).

Еморi був дуже невдоволений, як усе складалось. Йому бракувало того статусу, який вiн завоював у Сент-Реджисi (де його знали i де ним захоплювались). Хоча Принстон стимулював його, i ще багато було попереду всього, що могло б розбудити в ньому талант Макiавеллi, якби вiн тiльки мiг за щось зачепитись.