Романи

Вiн жадiбно втягнув повiтря. На чолi хвацького загону крокував Алленбi – капiтан футбольноi команди. Стрункий i мужнiй, вiн нiби вiдчував, що цього року весь коледж iз надiею дивиться на нього, бо саме вiн, зi своiми ста шiстдесятьма фунтами ваги, мае вибороти перемогу, змiтаючи блакитно-червонi лiнii супротивника.

Зачарований, Еморi дивився, як проходить повз нього мiцно злютований стрiй. Обличчя iхнi було важко розгледiти над спортивними сорочками, голоси злились у переможнiй ходi. А потiм процесiю поглинула туманна темiнь арки Кембела, i голоси затихли десь у напрямку кампусу.

Ще кiлька хвилин Еморi сидiв нерухомо. Йому було дуже прикро, що правила забороняють першокурсникам виходити з дому пiсля вiдбою. А так хотiлось прогулятися тiнистими, насиченими запахами провулками! Отам, де старовинний коледж Вiзерспун, немов величний прабатько, вкривае своiм покровом Вiгiв i Клiо – своiх античних дiтей, де Лiтл, як чорна готична змiя, звивався до Кайлера i Паттона, а вони кидають таемничi тiнi на пологий укiс, що пiрнае прямо в озеро.

При денному свiтлi Принстон поволi проступав перед його очима – Вест i Реюнiон, вiдлуння шестидесятих, Зал сiмдесят дев’ять – гордовитий, iз червоноi цегли, Верхня i Нижня Пай-ни – аристократичнi зразки епохи, не надто задоволенi своiм розташуванням серед крамарiв. А увiнчували обрiй дрiмотнi шпилi веж Холдера i Клiвленда, що стрiмко врiзалися в голубе небо в единому порусi.

Вiн iз першого погляду полюбив Принстон – його розморену красу, його значущiсть, яку вiн не мiг до кiнця осягнути, дикi нiчнi пробiжки у мiсячному сяйвi, гарних удатних хлопцiв у гонитвi за спортивними перемогами, i над усiм цим – дух суперництва, що витав скрiзь.

Уже вiд першого дня, коли iз дикими очима, немов сп’янiлi i виснаженi першокурсники, сидячи в спортивнiй залi, вони обрали президентом когось з Гiлл Скул, вiце-президентом – якусь знаменитiсть iз Лоренсвiлля, а секретарем – хокейну зiрку з Сент-Пола, аж до самого закiнчення другого курсу, – вона була присутня у всьому, ця всепоглинаюча система поклонiння обраному колу.

Еморi був единим iз Сент-Реджиса. Вiн споглядав, як розростались i переформовувались угруповання випускникiв Сент-Пола, Гiлла, Памфрi, як у iдальнi вони iдять за окремими столами, як перевдягаються в своiх закутках у спортивному залi, як вибудовують довкола себе бар’ер iз менш важливих, але амбiцiйних, щоб вiдмежуватись вiд дружнiх, але злегка розгублених учнiв середнiх шкiл.