Романи

Насправдi вiн уже був десь далеко у своiх мрiях про спортивнi звитяги в школi. Цей вiзит мав стати лише вимушеною прелюдiею до визначних пригод. Але не так сталося, як йому гадалося.

Будинок монсеньйора Дарсi був древнiм, невизначеного стилю, стояв на пагорбi, що височiв над рiкою. Там його власник жив мiж подорожами римо-католицьким свiтом (наче король Стюарт у вигнаннi, очiкуючи, коли його прикличуть знову панувати на своiй землi). Монсеньйоровi на той час було сорок чотири, вiн злегка почав повнiти. Але був жвавий, його голову вкривало золотаве тонке волосся, вiн був дуже захопливий i загалом – блискуча особистiсть.

Коли вiн заходив до кiмнати, зодягнений у своi пурпуровi шати, що палахкотiли як тернерiвськi заходи сонця, вiн привертав до себе захопленi погляди.

Вiн написав два романи: один iз них – разюче антикатолицький (але це було ще до його навернення), i п’ять рокiв по тому – iнший, де вiн змiнив своi в’iдливi насмiшки над католиками на ще дотепнiшi кпини над представниками епископальноi церкви.

Вiн надзвичайно поважав ритуали, був захопливо драматичним, любив iдею Бога достатньо глибоко, щоб зберiгати целiбат, i був прихильний до ближнього свого.

Дiти обожнювали його, адже вiн сам був дитинним; молодь насолоджувалась його товариством (бо вiн сам був молодим, i нiщо його не шокувало). У якомусь столiттi й у вiдповiдному мiсцi вiн мiг би стати як Рiшелье. Але нинi вiн був просто високоморальним, дуже релiгiйним (точнiше сказати, благочестивим) душпастирем.

Вiн полюбляв створювати ореол таемничостi над звичним, використовував давнi зв’язки, цiнував життя у всiх його проявах (хоча й не насолоджувався цим сповна).

Вони з Еморi якось одразу заприязнились – товариський презентабельний прелат, який мiг затьмарити будь-який посольський бал, i зеленоокий задумливий хлопець у своiх перших дорослих штанах. Пiсля пiвгодинноi розмови вони вiдчули, що iхнiй зв’язок схожий на зв’язок батька з сином.

– Мiй любий хлопчику, я багато рокiв чекав цiеi зустрiчi.

Умощуйся зручнiше i давай побалакаемо.

– Знаете, я щойно приiхав iз школи Сент-Реджис…

– Твоя матiнка згадувала про це – вона надзвичайна жiнка. Дай сигарету (я впевнений, ти куриш). Отже, пiдозрюю, ти, як i я, – ненавидиш природничi науки i математику.

Еморi радо закивав головою.

– Ненавиджу iх! Люблю англiйську та iсторiю.

– Авжеж, ти також ненавидiтимеш школу спочатку. Але я радий, що ти будеш учитись у Сент-Реджисi.