Романи

Я вiдчуваю, – нi, я впевнена, – що ми – могутня, зростаюча нацiя, однак, – вона зiтхнула, – я часом думаю, що життя мое мало б згаснути ближче до древньоi, зрiлоi цивiлiзацii, землi, де лiтня зелень змiнюеться осiннiми багряними кольорами… Прикро, що ти не був за кордоном, але ти хлопець, i тобi, мабуть, краще дорослiшати «пiд крилами бiлоголового орлана» – це правильний вираз?

Еморi кивнув. Вона б не оцiнила його iдею щодо японськоi навали.

– Коли я зможу поiхати до школи?

– Наступного мiсяця. Тобi треба буде вирушити заздалегiдь, щоб здати екзамени.

Потiм у тебе буде вiльний тиждень. Синку, я хочу, щоб ти декого вiдвiдав на Гудзонi.

– Кого саме?

– Монсеньйора Дарсi, Еморi. Вiн хоче побачитись iз тобою. Вiн вчився в Гарроу, а потiм у Єльському унiверситетi, став католиком. Я хочу, щоб вiн побесiдував з тобою – я вiдчуваю, це може стати тобi в нагодi. – Вона лагiдно погладила його золотаво-каштанове волосся. – Мiй любий Еморi…

– Люба Беатрiс…

Отже, раннього вересня Еморi, оснащений шiстьома комплектами лiтньоi бiлизни, плюс шiстьома зимовоi, светром, тенiскою, в’язаним жакетом, зимовим пальтом i т.

д., попрямував до Новоi Англii – краю закладiв для дiбраноi молодi.

Були там академii Андовер i Екзетер зi своiм славетним минулим, велетенськi, демократичного типу коледжi Новоi Англii; Сент-Марк, Гротон, Сент-Реджис, якi набирали учнiв iз Бостона та давнiх голандських сiмей Кнiккербоккерiв iз Нью-Йорка; Сент-Пол зi своiми вiдомими спортивними аренами; Памфрет та Сент-Джордж, процвiтаючi й багато оздобленi; Тафт i Гочкiсс, якi готували цвiт заможних сiмей Середнього Заходу для подальших соцiальних успiхiв у Єлi; Павлiнг, Вестмiнстер, Чоут, Кент i сотнi iнших.

Усi вони рiк за роком випускали з конвеера однотипних представницьких молодикiв, чиiм единим стимулом було скласти вступнi iспити в унiверситет. Їхнi ефемернi цiлi були регламентованi сотнями циркулярiв на кшталт: «Забезпечити доскональну розумову, моральну i фiзичну пiдготовку, належну джентльмену i християнину, розвинути в юнаковi навик вирiшувати питання свого часу та закласти надiйний фундамент наук i мистецтва».

У Сент-Реджисi Еморi пробув три днi, склав iспити iз зверхньою впевненiстю в собi, потiм повернувся до Нью-Йорка, щоб завiтати до свого опiкуна. Метрополiс, який вiн заледве оглянув, мало його вразив. Єдине, що вiн запам’ятав, було вiдчуття чистоти i високi бiлi будинки, якi вiн споглядав iз палуби пароплава, раннiм ранком на рiцi Гудзон.