Історія Флоренції. Державець

У всiх подiбних дослiдженнях ставилося завдання – накреслити шлях до вiчностi, отож земнi проблеми були пiдпорядкованi цiй концепцii.

Це знову ж таки не збiгалося з полiтичними роздумами Мак’явеллi. Тим бiльше що вiн iз самого початку вiдокремлюе полiтику вiд релiгii, надаючи останнiй певного «iнструментального» змiсту – так, поняття «Бог», «пекло», «рай», за Мак’явеллi, мають викликати страх.

Разом з релiгiею вiн вiдокремлюе вiд полiтики право, яке в Середньовiччi спиралося на принципи християнськоi догматики.

Зрештою, Мак’явеллi був носiем релiгiйного iндиферентизму, характерного для мислителiв його часу. Дух вiльних дослiджень, негативне ставлення до середньовiчних iдеалiв, зокрема й до моральних норм, було характерною рисою iнтелектуального життя тогочасноi Італii.

Однак не можна погодитися з тим, що Мак’явеллi стояв на позицiях прийняття аморалiзму. Вiн скорiше зайняв позицiю стороннього спостерiгача, що виявилася у фактi «описового» ставлення до вчинкiв полiтичних дiячiв, про якi вiн розповiдав на сторiнках своiх праць.

Особлива цiннiсть «Історii Флоренцii» у тому, що автор започатковуе нове iсторiографiчне свiтобачення. Певна рiч, ми звикли до розумiння нерозривного зв’язку зовнiшнiх та внутрiшнiх полiтичних факторiв, але слiд пам’ятати, що Мак’явеллi перший сказав про це. Стоячи бiля витокiв буржуазноi науки, Мак’явеллi розробив програму величезноi iсторичноi ваги, органiчно пов’язав свою теорiю з практичними вимогами дiйсностi, з iдеями прогресу.

Загалом «Історiя Флоренцii» не лише охоплюе iсторичнi подii Італii, але й висвiтлюе полiтичну iсторiю мiжнародних вiдносин у Захiднiй Європi. Це чiтко виражено в самiй структурi працi.

Так, перша книга присвячена полiтичнiй iсторii Давнього Риму, хоч i охоплюе перiод до XV ст. У трьох наступних розглядаеться iсторiя Флоренцii аж до встановлення Синьйорii Медiчi в 1434 р. У другiй частинi, яка складаеться з 4 книг, дослiджуеться iсторiя правлiння Медiчi в XV ст.

Таким чином, можна вiдзначити, що «Історiя Флоренцii» – це блискучий пам’ятник полiтичноi думки пiзнього Вiдродження, iсторико-фiлософське дослiдження розвитку нацiонального республiканського ладу.

Це була остання праця Мак’явеллi.

Усунення Медiчi вiд влади та запровадження у Флоренцii республiканського режиму зродили в Мак’явеллi надiю на повернення до практичноi полiтичноi дiяльностi. 1526 р.