Пані Боварі

Одного дня, готуючись до близького вiд’iзду, Емма розбирала речi в шухлядi i вколола об щось палець. То був дрiт вiд ii весiльного букета. Флердоранжевi пелюстки пожовкли вiд пилу, атласнi стьожки з срiбною крайкою обтрiпалися. Вона жбурнула букет в огонь. Квiтки спалахнули, як суха солома. На попелi лишився поволi дотлiваючий червоний кущик. Емма дивилась, як вiн горiв. Трiскались картоннi пуп’янки, корчились мiднi дротинки, розтоплювався позумент; обсмаленi паперовi вiнчики звивались над жаром, нiби чорнi метелики, поки, нарештi, не вилетiли в комин.

У березнi, коли вони виiхали з Тоста, панi Боварi була вагiтна.

Частина друга

І

Йонвiль-л’Аббеi (назва походить вiд старовинного капуцинського абатства, вiд якого вже й руiн не лишилось) – мiстечко, розташоване за вiсiм лье вiд Руана, мiж Аббевiльським i Бовезьким шляхом, у долинi рiчки Рiель, що впадае в Андель i жене бiля свого гирла три водянi млини; у нiй водиться форель, що принаджуе сюди в недiльнi днi хлопцiв-вудкарiв.

Коли звернеш iз шляху коло Буасьера i виберешся путiвцем на невисоке узгiр’я Ле, побачиш усю долину. Вона подiляеться рiчкою на двi рiзко вiдмiннi половини: лiворуч – сiножатi, праворуч – орна земля. Луки розкинулись уздовж пасма положистих пагорбiв i за ними зливаються з брейськими пасовищами, а на схiд сонця рiвнина помалу пiдiймаеться i стелеться все ширше, половiючи до самого обрiю латками житнiх ланiв. Рiчка, що в’еться мiж трав’янистими берегами, вiдмежовуе свiтлою стьожкою барви полiв вiд зеленi лугiв, i вся долина нагадуе простелену долi величезну кирею з зеленим оксамитовим комiром, облямованим срiбляною тасьмою.

Наближаючись до мiстечка, побачиш на обрii, прямо перед собою, Аргейськi дубняки i Сен-Жанськi кручi, помережанi зверху донизу довгими й нерiвними рудими смугами. То – патьоки вiд дощiв, а цеглянистий колiр рисок, що видiляються на сiрiй поверхнi гори, походить вiд численних залiзистих джерел, що беруть тут свiй початок i пробиваються по всiй околицi.

Тут сходяться межi Нормандii, Пiкардii та Іль-де-Франсу. У цiй промiжнiй областi i говiрка якась безлика, i ландшафт невиразний. Тут виробляеться найгiрший на всю округу нефшательський сир, а землеробство дуже клопiтна справа: сипкi пiщанi грунти захаращенi дрiбним камiнням i вимагають багато гною.

До 1835 року до Йонвiля майже неможливо було дiстатися; але о цiй порi прокладено чималий путiвець, що зв’язуе Аббевiльський шлях з Ам’енським.