Пані Боварі

Вiн курив у кiмнатах, спльовував у камiн, говорив про хлiборобськi справи, про корiв i телят, про дробину, про мунiципальну раду, i, коли старий нарештi поiхав, дочка зачинила за ним дверi з таким задоволенням, що аж сама здивувалась. А втiм, вона вже не приховувала свого презирства до всiх i всього, що оточувало ii; часто-густо вона умисно висловлювала чудернацькi думки – гудила те, що слiд було хвалити, i хвалила те, що вважалося ганебним i непристойним. Чоловiк тiльки очi витрiщав, слухаючи такi речi.

Невже цьому жалюгiдному животiнню не буде кiнця? Чим вона гiрша вiд тих жiнок, що живуть щасливо? У Воб’ессарi вона бачила герцогинь, у яких i талii були грубшi, i манери вульгарнiшi. За вiщо ж, боже, така несправедливiсть? Притулившись головою до стiни, Емма плакала, iй до болю хотiлося зазнати того бурхливого й блискучого життя, тих нiчних маскарадiв, тих зухвалих розкошiв i жагучих захоплень, що марились iй вiддавна.

Вона ставала щораз блiдiшою, у неi почались серцебиття.

Бували днi, коли на неi находила якась хвороблива балакучiсть, потiм це збудження змiнялось тупою байдужiстю, i вона сидiла мовчки й нерухомо. Тодi вона пiдтримувала своi сили тiльки тим, що цiлими флаконами виливала на себе одеколон.

Вона постiйно скаржилась на Тост, i Шарль вирiшив, що ii хвороба викликана якимись впливами мiсцевого клiмату. Упевнившись у цiй думцi, вiн почав серйозно думати про те, щоб переiхати кудись в iнше мiсце.

Тодi Емма стала пити оцет, щоб iще бiльше схуднути. У неi з’явився сухий кашель i остаточно пропав апетит.

Шарлю нелегко було покидати Тост пiсля чотирирiчного перебування i якраз у такий момент, коли вiн починав ставати на ноги. Та що вдiеш – раз треба, то, значить, треба! Вiн повiз жiнку у Руан, до професора, в якого колись учився. Виявилось, що Емма нездужала на нервовому грунтi i потребувала перемiни клiмату.

Розпитавши людей, Шарль довiдався, що в Нефшательськiй окрузi е чимале мiстечко Йонвiль-л’Аббеi, звiдки якраз перед тижнем виiхав лiкар – польський емiгрант. Тодi вiн написав до мiсцевого аптекаря, щоб дiзнатися, скiльки там населення, чи далеко живе найближчий лiкар, чи багато заробляв на рiк його попередник i так далi. Дiставши задовiльну вiдповiдь, Шарль вирiшив перебратися туди на весну, якщо тiльки здоров’я Емми не покращае.