Пітер Пен

– Нi, i ще раз нi, – постiйно повторював пан Дарлiнг. – Це я у всьому винний. Я, Джордж Дарлiнг, зробив це. Меа кульпа, меа кульпа, – додав вiн латиною, що означало «моя вина». Вiн здобув класичну освiту.

Так вони сидiли вечорами, згадуючи ту фатальну п’ятницю, поки всi, навiть найдрiбнiшi деталi не проявилися у iхнiх головах, як це бувае iз зображеннями зi зворотного боку при поганому друцi.

– Якби я тiльки не прийняла запрошення вiд сусiдiв iз будинку № 27! – бiдкалася панi Дарлiнг.

– Якби я тiльки не налив своi безглуздi лiки в мисочку Нени, – додав пан Дарлiнг.

– Якби я тiльки здогадалася зробити вигляд, що лiки менi подобаються, – промовляли собачi очi, повнi слiз.

– Це моя жага до забав, Джордже!

– Це мое дурнувате почуття гумору, люба.

– Це моя схильнiсть ображатися через дрiбницi, любi хазяi.

А потiм хтось iз них, або й усi разом, плакали, i кожен думав про свое. Нена думала: «Це правда, правда, не можна наймати собаку в няньки». Багато разiв панi Дарлiнг промокала своею хустинкою очi собаки.

– То ще той друзяка! – викрикував пан Дарлiнг, а Нена гавкала, наче його вiдлуння. Але панi Дарлiнг нiколи не дорiкала Пiтеру. Щось у правому кутку ii рота не давало вимовити його iм’я.

Так вони сидiли гуртом у спорожнiлiй дитячiй кiмнатi, пригадуючи всi подробицi цього жахливого вечора. Розпочався вiн зовсiм пересiчно, так само буденно, як сотнi iнших подiбних вечорiв. Тодi Нена нагрiла води, щоб викупати Майкла, i на своiй спинi потягла його у ванну.

– Не хочу в лiжко! – репетував Майкл, бо вiн завжди вважав, що його слово мае бути останнiм в усьому. – Не хочу, не хочу, Нено, адже ще немае навiть шостоi години. О, люба, люба, я тебе розлюблю, Нено! Кажу ж бо, що не хочу купатися, не хочу, не хочу!

Тодi панi Дарлiнг увiйшла в дитячу, одягнена в свою бiлу вечiрню сукню. Вона одяглася завчасу, бо Вендi дуже любила, коли мама одягала це плаття з намистом, подарованим Джорджем. Вона надiла й браслет Вендi на свою руку. Жiнка часто просила в доньки дозволу одягти цю прикрасу, поки та не виросте.

– Я щасливий повiдомити вам, панi Дарлiнг, що ви тепер стали матiр’ю, – таким тоном, яким мiг би промовити й сам пан Дарлiнг iз такоi нагоди.

Вендi танцювала вiд радощiв так, як це зробила б справжня панi Дарлiнг.