Тиха місцина

Тим часом над шосе Лейк-Шор засяяли першi зiрки, i все навколо нагадувало iй про те, що Чикаго, обертаючись разом з планетою, робить свiй шлях орбiтою зi швидкiстю сотень миль на годину; тодi Жозефiна зрозумiла, що iй хотiлося такого безбарвного життя лише подумки.

Насправдi у неi не було анi найменшого бажання здiйснювати подiбнi чудеса аскетизму. Їi дiд змiнював цей свiт, ii батьки усвiдомлювали, що його можна змiнити, – а вона просто брала його таким, як вiн е. Це був Чикаго – зовсiм не схоже на Нью-Йорк мiсто-держава, де старовиннi родини формували особливу касту, а iнтелект був представлений унiверситетськими професорами, – i не було жодних виняткiв iз цього правила, через що навiть Перрi змушенi були пiдлещуватися до десяткiв iще бiльш заможних та впливових родин.

Жозефiна пiдiйшла до металевоi брами свого будинку й помiтила на ганку сестру, яка прощалася з юнаком; потiм вхiднi дверi зачинилися й хлопець попрямував алеею.

Вiн пройшов повз, кинув на неi розсiяний погляд – але все-таки ii впiзнав.

– Доброго вечора! – сказав вiн.

Жозефiна повернулася так, щоб вiн мiг розгледiти ii у свiтлi лiхтаря; пiдняла голову, щоб хутряний комiр не заважав йому ii роздивлятися, а потiм усмiхнулася.

– Вiтаю! – скромно вiдповiла вона.

Вони розiйшлися. Жозефiна, мов черепаха, втягнула голову в комiр.

«Ну ось, тепер вiн хоч знае, яка я зовнi», – схвильовано подумала вона, переступаючи порiг будинку.

II

Через кiлька днiв Констанцiя Перрi вирiшила серйозно поговорити з матiр’ю:

– Жозефiна настiльки переймаеться собою, що я вже сумнiваюся в ii розсудливостi.

– Так, вона справдi поводить себе дивно, – погодилася мiсiс Перрi. – Ми з татом вашим порадилися i вирiшили, що на початку навчального року вiдправимо ii в пансiон на сходi краiни.

– Святi небеса, мамо, ще не пiзно! Вона з’являеться скрiзь iз тим молокососом Тревiсом де Коппетом, який не розлучаеться зi своiм жахливим плащем, i влаштовуе справжнiсiнький цирк! Того тижня застала iх у кафе Блакстона – мурахи по спинi аж затанцювали.