Берег любові

Коли сходить мiсяць i поволi виникае вона iз перламутрiв нiчноi води, iз тьми й мерехтiння, найгаласливiшi крикуни примовкають, i дiвчата ще ближче туляться до своiх водолазiв, погляди iхнi в задумi вбирають мiсячнi марева, бо це ж настае та мить особлива, коли, здаеться, сама природа звершуе свое одвiчне таiнство творення. Яке море стае велике такоi ясноi мiсячноi ночi, як до безмежностей виповнюеться воно простором!..

Виникло, утворилося в тишi свiтило нiчне, вiддiлилось вiд обрiю, i знову зчиняеться гомiн, хтось висипав на мур пригорщу мiдiй, дзенькнули в авосьцi пляшки з пивом, – водолази ще охочiше тепер похвалятимуться перед дiвчатами своiми денними подвигами.

– Комусь подобаеться топити, а наше дiло – пiдiймати…

– Скiльки днiв пiдiймаете, а воно все на днi сидить…

– Бо то ж, дiвчата, не фунт iзюму!

– Апендицит рiзати – рiч не проста, а пiд воду йти – це, по-вашому, просто? Коли тобi поверх власноi з вухами голови нагвинтять ще одну металеву без вух та вниз, у глибини – це прогулянка, авжеж? Сидить перед тобою на днi страховисько замулене, волохате, вгадай, з якого боку до нього пiдiйти.

І вiн уже ладен з розмаху шпурнути порожню пляшку кудись поза мур, у свое улюблене море, де вдень водолазить.

– Куди кидаеш, там дiти купаються!

– Вибачаюсь! Дикi ми…

– Дикiстю нема чого хизуватись.

Десь iзнизу аж сюди долинають сплески та галас наче – там пiд мурами рибальськi хлопчаки заволодiли водами лиману: купаючись при мiсяцi, пустують, виграють, як молодi дельфiни.

Пiдходять учасники експедицii – археологи, i виявляеться, не такi вже вони й черствяки. Причепуренi, поголенi,[5 - Котрий не носить бороди.] чемно запрошують дiвчат до танцю пiд чийсь аж захриплий транзистор, а потiм, вдовольняючи дiвочу цiкавiсть, розкажуть i про свое, що вони там за день нашкребли.

– Сподiвались знайти меч центурiона, а добули iржаву, з копiйку завбiльшки бляшку, – самi ж i пiдсмiюються.