Берег любові

Гасав мотоциклом, своею скаженою «Явою» по всьому надбережжю, доки врiзався у натовп дiтей пiонерського табору… Сталося ненавмисне, розiгнав мотоцикл i не стримав, та хiба це виправдання? Крiм того, ще й пiд хмелем був. Не любить вона його п'яним, терпiти не може! І мати, й сусiдки вiдраюють: з ким ти зв'язалась? Хулiган, розбишака, а ти перша в училищi, лiкарем будеш… Слухала i згодна була з ними багато в чому… Але всi доводи розуму розлiтаються вщент, коли згадае ласки, що вперше вiдчула iх тодi, як купалися з ним на косi, в заповiднiй, забороненiй зонi,[4 - Для нього заборонених зон нема!] де прибiй в людський зрiст валом сяйва котить на тебе! Пiски бiлi, нiким не ходженi, тiльки слiд пташиних лапок лежить уздовж берегiв вiзерунками… Ось там раювали вони вдвох, купалися та пустували, бризкаючись морем одне на одного, i тодi вiн взяв ii вперше на руки, i понiс iз води, iз сяйва прибою, так нiжно-пренiжно нiс, обцiловуючи на ходу… І тих рук, зовсiм не грубих, не хулiганських, а таких ласкавих, голублячих, вона забути не може, бо то руки любовi… Перед iхньою силою та нiжнiстю iх вiдступають усi аргументи, глухнуть тверезi голоси.

Рiдко iй звiдти писав. Рiдко та все бiльше якимись натяками та недомовками.

Одначе скоро вже вибуде строк, i Кураiвка стане мiсцем iхнього побачення. Яким вiн повернеться, що в душi принесе? Просвiтлення спокути, зголоднiлiсть чистого почуття чи грубi тамтешнi навички, цинiчнi слова на устах?

Це ii непокоiло зараз найбiльше.

Думками про нього найчастiше й поглинута, коли вийде з дiвчатами на мури фортецi, ще теплi пiсля спекотного дня. Мабуть, i в Кураiвцi не раз пошкодуе за цими фортечними вечорами, за цим мурованим прадавнiм камiнням, що його до блиску вiдполiрують за лiто закоханi парочки. Легкий вiтерець повiвае з моря, пануе тут смiх i не дратуе транзисторна музика, i ждеш, як подарунка природи, тiеi митi, коли мiсяць проб'еться iз тьми, вирине десь iз глибин праночi, зiйде й вистеле на морi свою заворожливу свiтляну дорiжку.

Двадцять чи й бiльше вiкiв фортецi, тисячолiття минули вiдтодi, як уперше прийшли до цих берегiв озброенi кораблi пiд вiтрилами римлян. Порохнявою стало те, що було Августом i його легiонами, здобиччю археологiв та мiсцем для танцiв стали руiни фортецi – все змiнив непоборний час, незмiнною тiльки й лишилась оця свiтла тремтлива дорiжка над морем, дорiжка закоханих та поетiв.