Сині етюди

Остап теж сказав:

– От тобi й революцiя: i не видно ii, i видно ii. Як ота благодать з неба: щось, десь, а в руки не вiзьмеш, мов ужак вислизне.

Наталка сидiла поруч Юрка. Їi тiло торкалось його тiла, i йому було гарно. І спитала Наталка:

– А що це таке, що й капiтал Маркса, i «Нива» Маркса: директорша колись виписувала?

Юрко сказав Наталцi, i зрадiла вона:

– А я оце два днi думаю: як же це так, що i в буржуiв був Маркс, i в нас Маркс. Невже одурили Ленiна?

Прийшов… антракт. Пiсля вечора були танки. Юрко позiхав.

Заводський паркан перстенiе мармурове: сiверко, димно, похмуро. Вийдеш за ворота – жовтява безпоряднiсть ланiв. Заглядають, вiдбiгають назад.

Ах, давно це було, за молодости молодоi, коли юнi дзвони юнiсть молоду дзвонили…

…Кричали, кричали «кукушки», стукали, стукали молотки за брамою, а назад нема вороття.

…Посьолок забайрачився у вiтах.

До заводу ходять через залiзницю – дорiжка така, вторована, повз Торця – рiка така: фабрично-заводська, ховаеться в степах.

Ходив Юрко.

А до Юрка приходили комiтетчики, секретарi. Казали, що не так лекцii читае, що доба епiзодичних пройшла. Юрко згоджувався, а десь на сподi своеi душi запитував, а ви звiдки знаете? Фамiльярно похлопували його по спинi, а йому було чогось неприемно. Таранкуватi, мамулуватi, «типiчнi сурйози», але вони вважали себе за справжнiх представникiв пролетарiату.

…І сказав Остап iз кутка:

– Все це гарно, а ще б краще було, коли б хто з вас хоч пiвпляшки дiстав.

Голова фабзавкому примружив око:

– І справдi, хлопцi, чи не випити?

Юрко запротестував.

Тодi пiдiйшли всi й стали його уламувати.

– Пий, та не пропивай розуму, – сказав секретар.

І Наталка пiдiйшла:

– Та що це ви, Юрко! Невже ми в черницi приписалися? Хiба таки Троцький не п'е?

Вiн хотiв сказати, що не п'е, але подумав, що йому однаковiсiнько не повiрять: «вiн же з ним не живе».

…Вийшли в садок, горiли зорi, текли потоки, зорянi: аеролiти.

…Випили небагато[48 - Бiльш не було.] i закiнчили. Говорили.

– …От тепер i я скажу: подавай менi бiльшовицьку власть, а хочеш, то й у саму ком'ячейку записуй.

Наталка сiла бiля Остапа.

– Що в п'яного на язицi, то у тверезого на думцi. Товаришу Юрко, запишiть його в ячейку.

Наталка говорила щиро, i обличчя ii було свiтле, як винне повiтря восени – ранньоi.

…Над заводом знову думало небо – темно, недосяжно.

Секретар сказав:

– Плюю на всiх i вся. Моя власть, i баста!

Його спитали:

– А я?

– І твоя.