Герострати

Щораз частiше траплялося, як, пишучи дiловi листи, замовляючи або дякуючи за присланi товари тощо, я раптом серед звичних висловiв подяки чи прохань надiслати замовлене, цiпенiючи, подибував фрази: «Ідiть ви пiд три чорти!», «Я не хочу писати вашоi бiографii!», «Я вас уб’ю або збожеволiю, якщо ви не вiдчепитесь вiд мене!» Пiд кiнець я вже так боявся, що в моiй дiловiй кореспонденцii можуть затесатися подiбнi вислови, хоч я заради певности по кiлька разiв перечитував написане, що я не наважувався вiдсилати листiв i губив клiентiв.

Я дуже добре здавав собi справу, як мiй стан з дня на день погiршуеться, i то в такий спосiб, що треба негайно протидiяти, аби остаточно не заломитися. Я слiдкував за собою, намагався не дратуватися, бiльше вiдпочивати, з неспокоем стверджуючи в собi наростання рис, яких я ранiше не зауважував. Часто я почував себе, як риба, яку обсiли дрiбнота-паразити, i вона йде на дно. Я ловив себе на тому, що надаю ваги дрiбницям, яких колись просто не помiчав. Я зробився недовiрливим.

На безневиннiше питання я мiг раптом грубо вiдповiсти, пiдозрiваючи, що вже всi знають iсторiю з моiм вiдвiдувачем i натякають на це, i лише зустрiвши здивованi погляди, зi страхом встановлював: менi надходить кiнець, так довго не потривае, доведеться щось вирiшувати, i то негайно. Байдуже яким способом, аби якнайшвидше розв’язати iсторiю з моiм вiдвiдувачем, не чекаючи нi хвилини, бо ще трохи – i я або накладу на себе руки, або збожеволiю. Іншоi розв’язки я не бачив, я мусiв поспiшати, поки ще хоч зовнiшньо тримався.

Так найближчого дня, коли знову з’явився мiй вiдвiдувач, я сказав, що погоджуюся писати його бiографiю, нехай вiн тiльки залишить мене в спокоi, i попросив принести основнi матерiали до його життепису.

Менi здавалося, нiби тепер усе налагодиться, що я, хоч i робитиму щось, що суперечило моiм поглядам i людському глуздовi взагалi (де ж це мисленне – писати бiографiю незнайомого чолов’яги!), все таки позбудуся його вiдвiдин, а там уже воно якось налагодиться: я ладен був що завгодно зробити, аби його назавжди позбутися.

І саме тут трапилося те основне, чого я нiколи не передбачав, пiсля чого мое життя перейшло в iнше рiчище, нiби в картотецi свiтових доль несподiвано похопилися i тепер покликали мене розплачуватися за попередне спокiйне життя.

Мiй вiдвiдувач зачудовано подивився на мене, наче я бовкнув таку дурницю, аж йому соромно за мене, i вiдповiв, що всi матерiали до його бiографii я мушу вишукувати сам.