Соня

Інодi вбрана гарно й зi смаком, а iнодi гола i з безсоромно розчепiреними ногами (було й таке). Інодi Соня була дитина, що виконуе рiзнi акробатичнi вправи з буквами для абетки, а iнодi чоловiк. Але це завжди виразно була Соня.

Соня ходила на вечiрки.

Соня вчила мову на курсах, iнодi нiмецьку, iнодi французьку.

Соня ламала пiдбори i заламувала руки вiд смiху, коли пiдбори ламалися. Соня мала посвiдчення про те, що може навчати мови глухонiмих, й не мала жодного уявлення про мову глухонiмих.

Соня закохувалася.

Соня мала сертифiкат про прослуханий курс з iсторii, правда, не деталiзувалося, iсторii чого саме, – iнодi Соня казала, що це всесвiтня iсторiя, iнодi що iсторiя iз собакою вночi, iнодi – що iсторiя пошукових запитiв, а часом – що iсторiя культури початку сторiччя.

Соня багато мрiяла.

Соня мала ключi вiд голуб’ятника, мало того – у подвiр’i ii сталiнки таки був голуб’ятник.

Соня завжди була ввiчлива зi старими людьми, навiть коли собi на шкоду. Соня завжди кiнчала, коли кохалася, й iнодi навiть коли нi.

Соня нiколи не думала про те, як могло би бути краще, нiж е.

Соня танцювала смiшно i з задоволенням.

Соня хотiла нiколи нiкого не обманювати, тому якщо обманювала, а обманювала Соня постiйно, – то потiм приходила i розповiдала всю правду.

Соня боялася багатьох речей, наприклад, самотностi, старостi, несподiваних постiв дорожньо-патрульноi служби, нiколи не вийти замiж, погано малювати, бути зловленою на тому, що чогось не знае, залишитися в мiстi на все лiто, загубити мобiльний телефон, не використати в басейнi всi проплаченi години, розмовляти з людьми, вiд яких залежить ii життя, але…

Соня iнодi була зовсiм безсоромна, i це дуже ii виручало.

Все було так добре.

Що з цього всього не сподобалося Луi – було не ясно.

– І куди вiн поiхав? – питала Катя, сьорбаючи розведене водою варення з льодом iз коктейльноi склянки в Сонi на кухнi. Соня стискала золотими плечима. Вони сидiли в однiй бiлизнi – новонароджений травень був як пiзнiй липень, кондицiонера в Сонi не було.

– Я не люблю тебе бiльше, – прочитала Етерi з уже витертого папiрця – папiрець вони передавали з рук в руки останнi кiлька годин. – Це було би нечесно. Постарайся менi пробачити. Так?

– Так, – казала Соня. Зараз вона вчила французьку, i Луi написав iй також французькою.

– Так i написано – не люблю тебе бiльше? – вкотре уточнювала Настя.

– Менi i менше було нормально, – казала Соня.