Соня

– Щось потрiбно робити, – сказала Настя. – Бодай щось. Це стаеться так нестерпно швидко – ти уявити собi не можеш, як швидко. Час, поки вiн ще всерединi, проминае, як лiсосмуги за вiкном, коли розганяешся на трасi до двохсот. Ти сказала мамi?

– Нi, – Соня подивилася на свiй живiт, нiби чекала, що вiн пiдкаже або хоч натякне, як слiд вчинити.

– Хто ще в тебе е?

– Нiкого нема, – сказала Соня.

– Соня, а де твiй тато? – спитала раптом Катя. Нiкому ранiше Соня про нього не розповiдала.

– Напевне, живе десь там, де я виросла.

Я нiколи його не бачила.

– А хотiла? – спитала Етерi.

– Вiн же нiколи не хотiв, – сказала Соня. – Як можна прожити все життя й не вiдчувати, що в тебе десь тут е дитина?

– Ображаешся на нього? – спитала Катя.

– Нi, – вiдповiла Соня.

– Ображаеться, – сказала Етерi.

– Ну, ти ж не вiдчуваеш, – сказала Катя, – що в тебе е дитина, хоча вона в тебе вже майже е. Може, знайди батька i якраз повчися вiдчувати на ньому? Почуеш голос кровi, виплетеш собi любов з ланцюжкiв спiльного ДНК.

– Або, може, принаймнi, в нього е бабки, – сказала Етерi.

– Це вияв твоеi материнськоi, жiночоi сутностi, – сказала Настя. – Перебiльшене почуття вiдповiдальностi, необхiдностi захищати. Менi здаеться, ти недостатньо усвiдомлюеш себе як жiнку, здатну творити життя у своему тiлi, – ти навiть вчора сказала: «вагiтний». Нiхто не може бути «вагiтний», лише «вагiтна». Або, може, ти просто не любиш квасолю.

Настя приiхала до Сонi з чоловiком i маленьким сином.

Син спав. Чоловiк чемно сидiв, тримав сина на руках, слухав iхнi розмови, i було видно, що вiн дуже шкодуе, що йому не можна й собi трохи зараз поспати.

Цiлу нiч Соня не могла дати собi ради. Катя та Етерi сказали iй, що в неi е час подумати, приблизно доки дитина в нiй не виросте до розмiру великоi квасолини. Пiсля того Соня уявила собi дитину квасолевого розмiру – як ця дитина повзае i пересуваеться всюди, нiби хробак, серед ложок, ключiв, паперiв, яка вона крихiтна i м’яка, як легко можна роздушити ii необережним рухом чи поламати непродуманим видихом.

З вечора до ранку Соня просидiла майже нерухомо – iй здавалося, що десь навколо неi е ця небезпечно крихiтна дитина й одна Соня в цiлому свiтi вiдповiдальна за те, щоби нiяк iй не зашкодити, i водночас лише Соня й може справдi зашкодити дитинi-квасолинi. Заснути Соня побоялася. Зранку Соня подзвонила Настi. Настя привезла живу дитину нормальних, традицiйних розмiрiв, i нав’язлива iлюзiя зникла.