Соня

– Вона чистила, бо бiльше не було кому, – виправдовувала дiда Соня. – У них же не було мами.

– Дiдо виростив твою маму без мами, а мама виростила тебе без батька. – Настя задумалася. – Цiкаво, що це кармiчно значить для тебе, яку iсторiю це започаткувало?

– Ти маеш виростити чийогось батька без дiда? – засмiялася Катя.

– Ти маеш вирости над собою настiльки, щоби самiй бути за дiда, батька i маму, – сказала Настя.

– Ти маеш бути обережною i думати головою, – сказала Етерi.

– Та вже пiзно, – раптом зiзналася Соня.

– Да ну? – сказала Катя.

– Ну нi! – видихнула Настя.

– Який тиждень? – спитала Етерi.

Якщо комусь розкажеш – одразу й сам сприймаеш подii i явища так, нiби це вiдбуваеться насправдi. Особливо коли все дiйсно вiдбуваеться насправдi. Вагiтнiсть, однак, була для Сонi чимось настiльки незбагненним, що вона довго длубалася в найдальших закапелках себе, перегортаючи купу сухих спогадiв i вологих передчуттiв, дрiбних скелець рiзних подробиць та тихих зойкiв чужих таемниць, але так i не зрозумiла, що вона думае про те, що стаеться от зараз i саме з нею.

– Я ж маю щось вiдчувати? – питала вона, дивлячись на Настю.

– Ну я так не скажу зразу, – казала Настя.

– А хто скаже? – дратувалася Етерi. – Ти едина жива людина з дитиною, яку ми знаемо!

– Правда? – дивувалася Настя.

– Звiсно, нi, але ж ти розумiеш, що я хочу сказати. Що вона мае вiдчувати?

– Може нудити, – розгублено вiдповiдала Настя.

Але Соню не нудило.

– І це точно не вiд Луi? – питала Катя.

– Точно, – казала Соня. Нiхто не наважувався спитати, що Соня думае робити.

– От що, – сказала Етерi. – Що би ти там не вирiшила – потрiбно пiти до лiкаря. Ну, подивитися, як там що.

– Я вже пiшла, – казала Соня.

– І як там що?

– Лiкар сказав: усе нормально.

– Нiчого собi нормально! – сказала Катя.

– Лiкар питав тебе про аборт? – обережно поцiкавилася Настя. Соня мовчала.

– Залишити чи позбутися дитини – це мае бути рiшення, – сказала Катя. – Як ти можеш щось вирiшити, якщо ти взагалi нiчого не вiдчуваеш?

– Нiяк не можу, – погодилася Соня.

 – Я думала, це стаеться якось по-особливому, як природнi катаклiзми. Що це цiла iсторiя. Я уявити собi не могла, що це так просто, як снiданок: ти встав, сходив у душ, поставив воду на рис, написав смс, подивився у вiкно, чи був дощ, вдихнув липи й абрикосового цвiту – i хоп, ти, виявляеться, вагiтний.

– Може, знайти того чоловiка? – сказала Настя. Соня похитала головою.