Сагайдачний

В Самбiрщинi, що належала до королiвщини, було найбiльше малоземельноi украiнськоi шляхти, а вона, хоч iй переслiдували православну церкву, найзавзятiше ii держалася, не дала себе нiчим вiдстрашити.

Не було закутини на цiлiй Украiнi, де би жило стiльки тоi шляхти, що тут. Шляхта жила в збитих одноцiлих громадах, почувала в собi силу, держачися разом, була всупереч свого вбожества бадьора, i вона одна була сильною опорою благочестя. Цiлi села – Чайковичi, Бiлина Велика, Лука, Ортиничi, Гординя, Кульчицi, Городище, Сiлець, Бережниця, Бачина, Топiльниця, Явора, Комарники, Ільник, а далi в Стрийщинi: Крушельниця, Корчин – були густо заселенi шляхтою, що виводила своi шляхетськi клейноди ще вiд князя Льва, дорожила ними i, хоч як намагався польський уряд взяти iх у пiдданство, стояла твердо за своi вольностi i за православну церкву.

Як тiльки розiйшлася вiстка, що приiде iх владика, такий самий шляхтич, як i вони, Стецько Брилинський, то по цiлiй околицi мов запалив: з усiх сторiн напливала шляхетська братiя.

На площi було дуже глiтно i гамiрно. Говорено про переслiдування православноi церкви, про вiдступництво великоi шляхти. Мiркували про те, чому владика не живе в Перемишлi. Тут i там давалися чути голоси погрози. Один бадьорий шляхтич у синiй капотi, з шаблюкою при боцi на ремiнцi вигукував завзято i пiддавав думку, щоби шляхта силою ввела владику на його перемиський престол i держала гонорову сторожу бiля його особи, коли б латинство захотiло йому яке лихо заподiяти.

– Силою постоiмо, панове-браття, за нашим правом i тих собачих синiв на шаблях рознесемо.

Заповiдалася пречудна лiтня днина. Сонце вже високо пiднялося та стало добре припiкати.

Отець Атанасiй, монах Спаського монастиря, що був при церквi святого Пилипа парохом, а заразом в однiй особi завiдував церковною школою, вiд самого ранку був на ногах i всюди робив порядок.

Усi сподiвалися приiзду владики зранку, тепер стали нетерпеливитися, чому його досi нема? Дехто завважив, чи не приключилася дорогому гостевi яка пригода по дорозi.

– Яка ж тут може бути пригода? Владику супроводжують Бережницькi та Бачинськi. Шляхта певна, не допустить.

– То добра шляхта i певнi люде, то правда, – говорив пан Сiлецький Яким. – Але не завадило б, якби ми так, зiбравшись у гурток, виiхали на конях назустрiч, – було б то i гарно, i почесне, i владицi було б це мило, що ми його шануемо.

– Й не гаючись треба так зробити, – обiзвався старий Грицько Жмайло, або Цьмайло, з Кульчиць.