Перехресні стежки

Справи за нього провадить практикант, вiн тiльки перегляне, попiдписуе, що треба, та й далi до кав’ярнi. Там уже жде на нього партiя, в кождiй порi дня iнша. Жiнку мае язю – не дай Господи! Проста, ординарна мазурка, ростом гренадир, об’емом – бодня, язик – десять перекупок. То вона вже знае, де його шукати. Пан совiтник скоро перечуе, що вона пошукуе за ним, зараз дае драпка, бо як магнiфiка зловить, то не питае, що то пан – совiтник i що народ збiгаеться, а бере пана радцю за боже пошиття i тягне додому, а ще приговорюе по дорозi, та так приговорюе, що аж на третю вулицю чути.

Скiнчили обiд, позакурювали цигара. Євгенiй велiв принести чорну каву. Стальський усе ще оповiдав мiськi сплiтки i судовi скандали: про третього совiтника, про ад’юнктiв, далi перейшов на полiтичну власть, перемив кiстки пану старостi, панi старостинi, панам комiсарам i лагодився перескочити до податкового iнспектора, коли Євгенiй, випивши каву, зирнув на годинник.

– Ну, пане Стальський, – мовив вiн устаючи, – дуже менi приемно в вашiм товариствi, але пора менi до мойого готелю.

– Ай, ай! – мовив Стальський, зирнувши також на годинник. – Ото я забалакався, а то вже далi третя. У мене в канцелярii також троха рестанцiй. Не буду заходити додому, а пiду просто.

Євгенiй подзвонив, заплатив i вийшов. Йому хотiлося спекатися Стальського, котрого балакання псувало йому пообiднiй гумор, але Стальського не так легко було спекатися.

– Пане меценас! – мовив вiн зворушеним голосом. – Позвольте менi вiддячитися вам за вашу добрiсть i за нинiшне угощення!

– Але ж, пане, нема за що. Менi самому… все-таки краще удвох, нiж самому обiдати.

Вони були на вулицi перед реставрацiею, вiдки iх провели кельнери з низькими уклонами.

– Ви куди тепер? – спитав Євгенiй.

– О, я ще проведу пана меценаса до готелю. До канцелярii ще маю пару мiнут вiльного часу.

– Але я не хотiв би забирати вам час.

– Але ж прошу! Що менi з ним робити! Додому не хочеться йти, а канцелярiя не втече.

– Значить, i ви кавалер, коли вас не тягне додому? – з усмiхом промовив Євгенiй.

– О, не вгадали! – мовив Стальський. – Я жонатий, уже десять лiт. Але моя жiнка – ге-ге-ге – уцивiлiзована настiлько, що не скаже менi нiчого.

– Нiчого не скаже? Коли ви не прийшли на обiд?

– Так, пане, не скаже нiчого.