Перехресні стежки

О, будьте певнi, я далекий вiд того, щоб мати вам за зле ваше пледоае, хоч ви там i пiдмалювали мене трошки… тее… тее… Ну, та що там! Дасть Бог, при iншiй нагодi iнакше буде. Одно тiлько можу сказати: вашi клiенти не вартi були вашоi оборони.

– Як пан маршалок се розумiють?

– Зовсiм попросту. Я знаю, ви молодий чоловiк, iдеалiст, русин, народолюбець i хлопоман. У вас хлоп – то святий, а шляхтич – то тиран, плантатор, кровопiйця. Ну, ну, ну… Наперед тiшуся, що будете мати нагоду пiзнати ближче тих своiх iдеальних хлопiв.

Євгенiй думав було перечитися, але пан маршалок не дав йому прийти до слова.

– Але, але, пане меценас, – мовив вiн, беручи його за плече i вiдводячи до вiкна. – Жарт набiк! Але коли у мене буде яка така справа – знаете, я шаную всякi переконання, навiть i хлопоманськi, – отже, коли у мене буде яка така справа, що не буде нарушувати ваших хлопоманських поглядiв, то можна з нею зголоситися до вас?

– Прошу, – мовив кланяючись Рафалович.

– Приймете мене в число своiх клiентiв?

– Сам пан маршалок сказали перед хвилею, що адвокат i лiкар не вибирають собi клiентiв. Правда, не все i не всюди се справджуеться, бо я справи против хлопiв нiякоi не прийму, але у всяких iнших справах радо служу.

Пан маршалок ще раз горячо стиснув його руку, а потiм обернувся до господаря дому i почав iз ним розмову про якiсь повiтовi справи. Рафалович пробував ще пару хвиль розмовляти з паннами, а потiм устав, попрощався i вийшов.

VII

Стальський якось довго не показувався до нього, допомiгши йому розташуватися в новiм помешканнi. Д-р Рафалович не дуже банував за ним. Та ось раз, виходячи досить пiзно з суду, вiн здибав Стальського на вулицi. Сей iще перед двома годинами вийшов був iз своеi регiстратури i власне виходив iз шинку, де встиг таки добре пiдохотитися. Вiн зирнув на Рафаловича якимось непевним поглядом, зупинився на тротуарi, широко розставивши ноги i перекрививши лице, i почав промовляти iронiчно:

– А, меценаси! Моральнi люди! Починають оминати безбожника! Що ж, треба послухати ксьондза-пробоща! Та й як не послухати, коли промовить до сумлiння! Авжеж!

Рафалович голосно розреготався.

– Ну, справдi акустичне мiсто! Вже знаете, що говорив менi ксьондз-пробощ!

– Богу дякувати, живемо не в пивницi i вуха нам не позакладало, то й чуемо, що нам скажуть добрi люди, – з перекором мовив Стальський.