Людина і зброя

Цього ще не було, можливостi чогось такого Таня ще i в думках не припускала, i все ж слова незнайомоi жiнки, яка, видно, немало в своему життi зазнала, глибоко вразили дiвчину, лягли на душу важким передчуттям.

На розi бiля магазину господарчих товарiв – знов натовп, шарварок, буча. Зсередини примiщення, грубо розштовхуючи людей, силою пробивався, мало не по жiночих головах iшов якийсь гевал, розчервонiлий, пiт з нього градом, а сам увесь обвiшаний шкребками, каструлями, вiрьовками рiзноi товщини, навiть круг шиi в нього хомутом обкинуте кiльце каната.

Богдан дивився на його вiрьовки з презирством, з обуренням.

– Вiшатись зiбрався?

Гевал, що був, видно, з порiддя звиклих до рiзних сутичок спекулянтiв, глипнув на студента зневажливо:

– Швидше сам когось повiшу!

І, перевiвши дух, вiн став ще енергiйнiше розпихати жiнок лiктями, а якусь стареньку зачепив своiми шкребками за хустку i, не озираючись таки стягував iй хустку з голови.

– Куди ти тягнеш? Пусти! Вiдпусти Хустку порвеш! – волала жiнка, а вiн, не звертаючи уваги на ii крик, робив свое, продирався далi.

– Ану стiй! Стiй! – перепинив його Богдан i, шарпнувшись вперед, мiцно вхопив гевала рукою за його снастi. – Чи не мiг би ти бути чемнiшим, нахабо?

– Вiд нахаби чую!

Зцiпивши зуби, Богдан потяг його до себе i, витягши на просторе, стрясонув за груди, наблизивсь до нього обличчям впритул.

– Ти вже воюеш? З жiнками?

– Вiдчепись…

Богдан з огидою вiдкинув його i так пiддав ногою ззаду, що вiн з усiма своiми шкребками та мотуззям вiдлетiв на брук сторчака.

– Оце стрибок! – пiддав жару Духнович. – Можна смiливо зарахувати за норму ГПО!

Гевал оглянувся, поправив на собi амунiцiю. Богдан ждав, що вiн вернеться, полiзе в бiйку, але той тiльки погрозив:

– Я тебе запам'ятаю, циганська мордоj

І, побрязкуючи каструлями, побрiв на протилежний бiк вулицi.

– Спасибi, хоч студент заступився, – з вдячнiстю глянули на Богдана жiнки.

Таня знову взяла Богдана пiд руку, i вони разом з Степурою та Духновичем пiшли далi. Ішли i вже нiби не впiзнавали знайомих кварталiв, вулиць, будинкiв. У вiкнах квартир уже чиiсь руки зсередини обклеюють шибки смужками паперу навхрест, всюди вони бiлiють як цифри «XX» – двадцятий вiк… А в подвiр'ях мешканцi будинкiв беруться рити щiлини, схованки вiд бомб – такий наказ штабу ППХО.