Людина і зброя

Стояв бiля гардероба перед дзеркалом i спокiйно вив'язував, вимучував на горлi свою тоненьку оцю краватку. Запитала, де Богдан.

– Богдан вiдчув у собi Мiнiна або ж Пожарського, – не припиняючи свого заняття, вiдповiв iй Штепа. – Понiс у райком здавати свою вiдстрочку, а разом з нею, може, й свою буйну голову.

– А ти?

– Я не комсомолець, ти ж знаеш… Зостануся разом з вами кiнчати унiверситет, хай менi буде гiрше.

Зустрiвшись тепер з хлопцями, вiн не почувае перед ними найменшого сорому, хоч мав би почувати.

– Так, так, волонтери, – простодушно роздае вiн своi усмiшки то одному, то другому. – І ти теж записався? – насмiшкувато звертаеться вiн до Духновича.

– Грiшний, батюшко: записався.

– О, хвалю, хвалю.

– А чого ж тебе там не було? – суворо запитуе Штепу Ольга.

– Та я ж не комсомолець, – знову заводить вiн своеi. – Переросток я, чи як це по-вашому?

– Скорiше недоросток, – грубо зауважуе Мар'яна.

– Ну й оса! – примирливо осмiхаеться Штепа i iй.

– Я щось не пригадую: чи ти був коли-небудь в комсомолi? – здивовано запитуе Пiдмогильний.

– Нi, вiн народився одразу членом профспiлки, – жартуе Дробаха.

Справдi, чому Штепа пройшов десь поза комсомолом? Людина майже iхнього вiку, трохи тiльки старший, а в комсомолi з ними так i не був, обминув якось непомiтно…

– Дивлюсь я на тебе, Мiшель, – пiдступае до нього Дробаха, – i бачу: кепськi твоi дiла. Хитрiстю ти – Талейран, але правду каже Таня – провалишся.

– Завчив.

– Ну, то скажи, в якому роцi отой неписьменний бандит Пiсарро завоював державу iнкiв? Штепа невиразно блудить очима.

– Що йому iнки, – зауважуе Лагутiн, – його сфера – театральний свiт. Кажуть, ти вийшов на великуi сцену?

– Пробував.

– Та невже? На яких ролях? – вдавано дивуються хлопцi, хоч добре знають про недавнiй оперний дебют Штепи.

– Я не перебiрливий, – каже Штепа, а Степура пояснюе:

– Ото бачили в «Тихому Донi», де козаки з дерев'яними гвинтiвками пробiгають через сцену? То ж i вiн там бiг у лампасах.

– Тепер ось i вам доведеться бiгати, тiльки вже не з дерев'яними, – каже Штепа, i вивернутi губи його все посмiхаються. – Чи, може, вас забракували?

По обличчю Колосовського одразу майнула хмурiсть.