Повія

Декiлька дiвчат зареготалися, другi кинулись геть навтiкача; зосталася Горпина з трьома дiвками.

– Та цитьте! – скрикнула Горпина, дослухаючись до гомону в хатi.

– Ось я зараз! Пiдождiть трохи! – почувся голос Грицькiв.

– О-о, бачте: «Пiдождiть». Вiн таки впусте, – пiдохочувала Горпина дiвчат, що мали були утiкати.

Чутно – дверi рипнули, щось зашамотiло у сiнях.

Собака на прив'язi – як не розiрветься! То кинеться в один бiк, то стрибоне уперед, аж вiрьовка трiщить.

Сiнешнi дверi розчинилися i – висунулася кочерга… Дiвчата, забачивши – дай, боже, ноги! – не знали, коли за двором опинилися; другi, боязкiшi, помчалися вподовж улицi.

Одна Христя стояла серед шляху i заливалася З реготу:

– А що, здобулись?

– Я вас! Я вас, бiсовi старцi!.. – гукав Грицько. – Бог свято дав, нi, де за цiлий день нагулявшись, спочивати, а вони ходять, роти деруть та добрим людям не дають спокою. Рябко! куси iх!

– Куси, Рябко, лисого! – одгукувались дiвчата.

– А що, заробили? – кричала одна.

– Заробили, аж торба продралась! – одказуе друга.

– Заробили – насилу ноги домчали! – додае третя.

– Ще й у такого багатиря заробиш! – сердиться Горпина. А чорна Ївга кривить Горпину:

– Благословiть колядувати! Благословiть колядувати! – носиться ii гук вподовж улицi.

У той саме час Грицько спустив Рябка з цепу. Люта собака, як вiтер, помчалася вподовж городу, стрибаючи на тин, та аж вие, гавкаючи.

– Тю! тю! – тюкали дiвчата, удираючи вперед.

– Благословiть колядувати! – одно желiпае Ївга.

– Хай вам бiс! Менi й Рябко заколядуе, – перекривляючи Грицька, товсто гукнула Христя.

Нестямний крик реготу зiрвався i, як буря, помчався по всiй вулицi:

– Xa-xa-xa! xa-xa-xa!

Уже и далеко одбiгли вiд двору, уже повернули й в другу вулицю, а регiт З смiшноi Христиноi вигадки не вгавав. Веселим гуком та криком носився вiн у морозному повiтрi, бунтуючи собак по дворах.

Вiд Супруненка повернули до багатого козака Очкура. Стара Очкуриха з почотом прийняла дорогих гостей, вареною частувала, пирогами годувала, ще й сорокiвку дала колядницям.

Бадьорнiшi й веселiшi вийшли дiвчата з Очкурового двору й напрямилися до батюшки. Там прийшлося разiв з шiсть колядувати: батюшцi, матушцi, батющиним дiтям. Хоч батюшка за те грошей не дав, зате матушка добре нагодувала й напоiла; деякi вийшли уже й геть-то з гудючою головою. Ївга трохи не згубила книша, яким матушка обдарила; Ївга, як здоровiша, була за мiхоношу.