Роман про людське призначення

Імовiрно, вiд заклопотаности Федорiв мозок помилково видiлив такий надмiр розумовоi енергii на цi утлi мiркування, аж нею просякло помешкання, i, хоч вiн i словом не зрадив цих думок, вони жужмом потрапили й гостевi до голови, бо коли Безручкiв промоклий голос, доповнений то бусловим буханням, то гусячим гелготанням (оскiльки Безручко заявив, що без гуски вiн не сяде в ванну, з чого Федiр, якому в перебiгу жовтоi пропасницi в Бразiлii довелося дещицю зiткнутися з потойбiччям, що й залишилося в його звичцi помiчати те, повз що iншi байдуже проходили, виснував: не iнакше, як Безручко запроектував свiй винахiд в гусцi, переховуючи в нiй в ущiльненому виглядi, задля бiльшоi портативности, з десяток громiздких створiнь на зразок iжатця, безпосередньо пов’язаних з винаходом, серед яких особливою активнiстю вирiзнявся лелека, що тепер бив крилами по водi, приглушуючи потовщеними сплесками Безручкiв голос), – дiйшов до Федорового (вiд унутрiшньоi напруги фасетного) слуху, то Федiр зi здивуванням встановив, що вiн, не знати коли, встиг полагодити, що вони всiм гамузом пiсля купелi вирушать до Марiйки в каварню, до котроi завжди стриманий Безручко (хоча вiн i колись не густо вчащав до каварень) виявив нагло таке настирливе зацiкавлення, нiби не Федiр, а вiн мав там важливе, заздалегiдь укладене побачення, на яке йому з якихось далекосяжних причин не випадало прийти без свiдкiв, i це враження у Федора ще змiцнилося особливо пiсля того, як йому спало на думку, чи не перевiряв Безручко на людях свiй винахiд, дещо переiнакшуючи перебiг подiй, як вiн уже сидiв разом з Марiйкою й Оришкою Козелець, влаштувавши поруч на терасi, погородженiй на затишнi закутки цементними ночовками з журавцем, Безручка, переодягненого на кiлькаразовi настирливi прохання у Федорiв приношений, але чистий виряд, разом з гускою й виваркою-барабаном, i до них приставив бiлого, з мереживного залiза, стiльця кудлатий атлет, у якому Федiр щойно в загальнiй колотнечi, коли вiн сам кахльованим столиком прокладав дорогу Марiйцi й Оришцi серед роз’юшених пик, що налiтали з усiх бокiв, розгледiв Тараса Нагiрного, котрий ще не зовсiм (Федiр давно переконався, що здорованi важче витримують злигоднi, нiж глистюки) очуняв вiд голодiвки перед ратушею на Марiенплятцi на знак солiдарности з Валентином Морозом, за якого в усiх украiнських церквах iшли молебнi, пiсля чого люди з свiчками вирушили в похiд по всьому мiстi, що, догоджаючи единонедiлимнiй держимордi, не квапилося бодай одним реченням згадати у щод